Майкла Джексона. Ліжко належало дівчині на ім’я Джоел, що була на два роки старша за мене і жила на Фултон-стрит. У наступні роки я мав багато партнерок і двічі чи тричі навіть думав, що закоханий.
Але в той вечір я зрозумів, що помилявся. Може, деколи я відчував звабу, пристрасть або прив’язаність. Та з Лорою все було зовсім по-іншому, все це разом узяте і щось більше: сильне бажання перебувати поруч з нею щохвилини та щосекунди. Можливо, я туманно відчував, що ми проведемо разом небагато часу, тому поспішав зібрати достатньо спогадів про неї, щоб пронести через усе своє життя.
Три
Я почав працювати в бібліотеці Вайдера наступних вихідних, діставшись до будинку автобусом зі станції Трініті. Ми випили по пиву на лавці поряд із озером, і він пояснив мені, як потрібно організувати його кілька тисяч книжок.
Професор купив новий комп’ютер, який поставив у кімнаті нагорі. Там не було вікон, а стіни вкривали довгі дерев’яні полиці. Він хотів, щоб я сформував кодифіковані записи так, щоб пошукова система змогла вказати місце розташування кожної книжки. Це означало ввести в комп’ютер дані: назву, авторів, видавців, номер Бібліотеки Конгресу і тому подібне та розмістити книжки за категоріями. Ми обоє зробили приблизний розрахунок і прийшли до висновку: на це підуть усі мої вихідні впродовж наступних шести місяців, хіба що я зможу проводити за роботою кілька додаткових днів кожного тижня. Я почав писати мою дипломну роботу, але сподівався, що знайду і протягом тижня зайвий полудень, щоб закінчити записи в бібліотеці, для яких мене Вайдер найняв.
Він запропонував платити мені щотижня. Сума виявилася більш ніж щедрою, і він дав мені чек за перші три тижні авансом. Я помітив, що, коли Лори не було, він ставав менш балакучим і говорив більше по суті.
Він сказав мені, що працюватиме в підвалі, де розташовано невеликий тренажерний зал, і залишив мене на самоті в бібліотеці.
Дві чи три години я провів, знайомлячись із комп’ютером і програмним забезпеченням, та протягом цього часу Вайдер не повернувся. Коли я нарешті вийшов з бібліотеки, то виявив його на кухні – він робив бутерброди. Ми поїли разом, говорячи про політику. На моє здивування, він був дуже консервативний у своїх думках і вважав «лібералів» такими самими небезпечними, як комуняк. Він думав, що Рейґан упорався якнайкраще, вимахуючи кулаком в обличчя Москви, тоді як його попередник, Джиммі Картер, лише цілував росіянам дупи. Ми курили у вітальні, а на кухні саме бурчала кавоварка, коли він запитав мене:
– Ви з Лорою просто приятелі?
Його запитання застало мене зненацька, і мені було незручно сформулювати відповідь. Я ледь не буркнув, що наші з Лорою стосунки – не його справа. Але я знав, що Лора дуже цінувала їхню дружбу, тому намагався залишатися незворушним.
– Просто приятелі, – збрехав я. – Так трапилося, що вона переїхала в той самий будинок, як і я, і ми потоваришували, хоча спільного в нас небагато.
– У тебе є дівчина?
– Так
