Жук погавкав для годиться, поїхали. Жук воза охороняє. Марися Жука підгодовує.
Якось кобила захворіла. І її забрали до ветлікарні робити уколи внутрішньовенно. Це дуже серйозно та відповідально – робити внутрішньовенні ін’єкції коневі. Стоїть вона в стайні сама-самісінька. Літо надворі. Жук тиняється біля ветлікарні. Його сторож проганяє. Жук не йде. Він не втікає нікуди. Навіть попоїсти чи напитися води. Спекотно, він висолопив язика, лежить, позіхає. Поглядає на сторожа з-за рогу, а коли той втрачає пильність – мчить з усіх лап до Марисі… Часом він приносить їй знайдену в смітнику скоринку, а часом і кісточку… Марися ніжно штовхає Жука губами в бік і лагідно фиркає.
Тварини вміють дружити. Ось дивіться… Колись до нас прийшла одна кішка. І ми збудували для неї дім. Теплий та затишний. Але Кішці (вона згодом виявилася котом, однак ім’я прижилося) не до вподоби він виявився. Кішка походив, понюхав… Та з часом все ж таки оселився в домі й почав водити до себе дівчат. Одна з них назовсім до нього переїхала, сувора така, черепахової масті, на ім’я Личко-в-купку. І частенько ми бачили, як в люті холоди з теплого Кішчиного дому затишно визирають дві вусаті мордочки, а між ними стирчить яскраво-жовтий дзьоб. Так, так, ви не повірите, але разом із ними в будиночку оселилася звичайна маленька курочка. Іноді ми знаходили поряд із Кішкою або Личком-в-купку, котрі блаженно мружились та облизувались, яєчну шкаралупу: наша Курочка їх підгодовувала. І своєю чергою з апетитом подзьобувала «Віскас» із котячої миски – добре хоч рибний, а не курячий, як зазвичай. Дружба? А що ж іще?
Мама моя сказала на все це, що таке може трапитися лишень зі мною та моєю родиною – щоби кішки дружили з куркою, а собака їм ще й потурав, впускаючи в наш дім, аби вони чинили там усілякі неподобства. Ну чому ж лише в нас?! Я так розумію: як ти ставишся до собаки, кішки, курочки або до інших людей, що мешкають у твоїй домівці, місті чи країні, так і вони до тебе ставляться.
Головне – знати, що кожен приклад заразний. Знайомий міліціонер приніс мені в подарунок приголомшливий протокол наступного змісту: «Громадянин Бабулько М. Є. покусав своїм собакою громадянку Резеду І. О. У свою чергу громадянка Резеда І. О. подряпала громадянина Бабулька М. Є. своїм котом». Непогані хлопці ті кіт і собака! Просто в погані руки потрапили…
Ось інший приклад: мій брат Валька. Він в Іспанії на паях володіє симпатичним затишним баром. Ось там, щойно відчинивши його після реконструкції, він і познайомився із сеньйорою, котра дружила з мавпою.
Дуже заможна була бабуся, дуже вередлива та примхлива. До всього ще й випивала… А тут – Різдво. Ну, вся її численна родина, спадкоємці-нахлібники одне одного застерігають: дивіться, мовляв, щоб бабуся наша не дременула. Бо нап’ється десь у барі та й піде буянити, нас ганьбити, родину шанованих каталонців, адвокатів і лікарів. А в семи няньок… ну ви ж знаєте… Одне слово, змилась бабуська. Десь вона вешталася до часу, сліди замітала. І того вечора спершу до Вальчиного бару заявився її син, шанований каталонець. Запитує обережно: сеньйоре, а чи не бачили
