дрейфувати у своєму напрямку, незважаючи на надсадний рев мотора шхуни і матюки гарпунера. Так… Після цієї поїздочки я зрозумів зміст вислову «видима сторона айсберга» і почав краще розбиратися в напрямку гольфстрімової течії, відмінного від запланованого напряму нашої подорожі. Човен намагався всіма своїми кінськими силами вирватися з цього капкана, щось дуже недобре скреготало, всі інші бігали по палубі та махали руками, але це якось не особливо допомагало. На щастя, тросу набридла ця нудьга раніше, ніж нам і мотору, і він благополучно луснув, злегка зачепивши Джима по нозі. Після накладення дванадцяти швів за допомогою англійських риболовних снастей, а також внутрішньої та зовнішньої обробки найкращим шотландським антисептиком, більшістю голосів було ухвалено рушити назад, до берегів Старого Світу, але взяти трохи південніше, щоб удруге не перевіряти довірливість королівських військово-морських сил і не давати їм приводу трохи потренуватись у стрільбі.
Пропозицію Джеббса почати лов камчатських крабів було відразу відкинуто через відсутність Камчатки, хоча його знання географії та геометрії було достатньо для твердження, що ми перебуваємо десь неподалік від цього дикого острова чи протоки. Я не міг вступати з ним у науковий спір, позаяк сам на уроках географії вчив назви всіх п’ятдесяти американських штатів, але, щоправда, на тринадцятому штаті довелося перервати навчальний процес через обставини особистого характеру. У такі особливо сумні моменти своєї біографії я думав, що це наш Бог Ісус Христос Суперзірка карає мене за мою кепську старанність, та й число тринадцять особливо щасливим не назвеш. Проте присутність пораненого і відсутність Камчатки вплинуло на тимчасове прийняття правильного курсу в напрямку Лісабона.
Португальський берег зустрів нас пустелею і піщаною бурею, та й самі португальці разом із лісабонцями зустріли нас мало дружелюбно: смагляві, брудні, в білих тюрбанах і на верблюдах. Після півгодини безуспішних спроб порозумітись із португальцями всі вони дуже різко стали марокканцями, а щаслива країна володарів шенгенських віз виявилася десь на півночі. Джеббс тут же вирушив на переговори про продаж човна та іншого корисного інвентарю з його трюму, тим більше, що всі шезлонги та сомбреро залишилися цілі й неушкоджені, чого не можна було сказати про ключки для гольфу, остаточно зіпсовані після відчайдушної гри дводюймовими кульками з-під підшипників, а також жорсткого тренування на мечах для участі в зйомках продовження фільму про джедаїв і кошлату мавпу. Нам же з Джимом було люб’язно запропоновано дошкандибати до найближчої пивнички й чекати там свого господаря. Ми вчергове повелись, як фермери на джек-пот, і простирчали в бруднючій забігайлівці до самісінького вечора. Джеббс, природно, не з’явився. Коли нас усе-таки виштовхали втришия, ми вирішили повернутися до човна, переночувати там і спокійно вже чекати Джеббса. Човна на місці звичайно ж не виявилось, як і цього негідника.
Три дні, проведені в порту
