доживаючи до завтра, яке стає сьогодні, нам залишається тільки запах горілих петард од минулого, а точніше від свята, що так і не відбулось, якому ніколи не судилося здійснитися. Майбутнього немає, минулого ніколи не було. Є тільки сьогодні, тільки зараз. Ним і треба жити. Тільки тоді ти житимеш у живому світі справжнього, а не в світі ілюзій чи у світі привидів.
Розділ другий
Країна, в якій ми опинилися, була, напевно, найбіднішою на цьому і без того не багатому континенті. Половину її території займала безживна пустеля, все населення якої складалося з сорока жуків, і ті перебували на суворому обліку. Інша частина країни мало чим відрізнялася від пустелі, але в ній, принаймні, можна було жити, хоча я б не назвав це життям. Його рівень навіть стурбував зазвичай байдужого до чужих проблем Джеббса:
– Ось ти розумний, Джиммі, а скажи мені, чому люди тут так живуть погано. Ну, от зовсім погано. Тут же все людство зародилося, з твоїх слів, а таке враження, що з усього прогресу цивілізації вони надбали тільки пластикові відра та любов до випивки, а в усьому іншому залишилися на доісторичному рівні. У них напевно було більше часу, щоб розвинутись як слід, та й клімат тут тепліший, ніж у нас… – Джеббс зранку був стурбований цією проблемою, після невеликої прогулянки в село місцевих із метою обміняти або придбати свіжого хлібця або чогось іншого, відмінного від вмісту наших консерв, які становили основу нашого теперішнього раціону. Хлібця Джеббс тоді не приніс, зате приніс враження від життя місцевого населення, якими він тепер і ділився з нами.
– Існує така теорія, що… – почав не поспішаючи Джиммі.
Варто зазначити, що він завжди починав вивергати свої непристойні обсяги знань із цієї досить штампованої фрази: «Існує теорія…» Хоча іншим людям, які починають щось пояснювати з цієї затертої фрази або з іншої: «На думку вчених…», я зазвичай не особливо довіряю. Вони могли б говорити більш прямо: «Я якось чув, але не пам’ятаю де, не пам’ятаю що, але я зараз вставлю свої п’ять центів, аби помудрувати і привернути до себе увагу, навіть незважаючи на те, що говоритиму я цілковиту маячню…» Джим звичайно ж був не з таких. Раніше він говорив більш конкретно: хто висловив цю теорію, в якому році, в якому виданні або на якому симпозіумі її було вперше висловлено, коли було взято за основу замість попередньої. Окремо йшли всякі додаткові матеріали, такі, як коротка біографія автора, думка реакціонерів, радикалів і лібералів з цього питання та інше. А ще Джим грішив тим, що називав рік і видання, номер сторінки й абзац, де він із цією теорією мав честь ознайомитись. Але потім він зрозумів, що це все зайва та неважлива інформація, і перестав її запам’ятовувати. Потім він перестав називати імена вчених, їх ступені та заслуги, історію зроблених ними відкриттів та інше. І почав просто і коротко говорити вже про саму теорію чи відкриття, починаючи з банальних слів: «Є така теорія», або «На думку вчених». Все-таки треба визнати,
