із портретом усміхненого дядька Бенджі, а тому, що ми самі собі скомандували, що знайти сто доларів – це добре, і мозок по команді почав виробляти ендорфін і там ти з ним в обнімку, обидва стали різко щасливі, не на все життя, звичайно, так, на деякий час, але все ж таки – щасливими! Ну і от, усе, все, що ми робимо в цьому житті, за великим рахунком спрямоване на те, щоб кайфувати від виробітку ендорфіну в мозку. І рівень кайфу залежить не від події, що сталась, а від нашого, а в даному разі, твого ставлення до неї. Якби ти знайшов два центи, ти був би щасливий?
– Не дуже…
– А сто доларів? А тисячу?
– Звичайно, про що мова!
– Так от у тому-то й річ, що Рокфеллер би за ста доларами навіть і не нагнувся. Хоча Рокфеллер якраз би і нагнувся, але, розігнувшись, він не був би щасливий, розуміючи, що, поки він нахилявся, його контора заробила за цей час йому ще тисячу, а він усього сто, і він вважав би, що залишився у збитках, і ще більше б засмутився. Але річ не в цьому, а в тому, що подія з вами начебто та сама відбувається, але ти виробляєш ендорфін і кайфуєш, а він ні, йому треба як мінімум мільйон знайти, щоб він хоч якусь приємність мав.
– Ну, ти порівняв… із Рокфеллером. – Цей приклад мене явно ніяк не зачепив і ні в чому не переконав, і тим більше в тому, що треба скакати від радості від того, що я знаю, що мені скоро світить з предмета про креслення безглуздих трикутничків.
Бачачи, що мене не пройняло це порівняння, Джиммі не здався, а пошукав декого ближче:
– Добре, ти знаєш Енді?
– Того сліпого пацана з вулиці Троянд? – Уже з ним-то Джим точно не зможе мене порівнювати – хлопець із народження нічого не бачить, ходить з паличкою і ста доларів не знайде ніколи, тому ендорфін йому взагалі не світить ні за яких варіантів.
– Так, саме його, – не вгамовувався Джим. – Так от, ти лежиш тут і стогнеш через свою трійку, і не помічаєш усієї цієї краси кругом – сонця, неба, трави. А Енді всього цього ніколи не бачив і навряд чи коли-небудь побачить. А якби й побачив, то напевно збожеволів би від щастя. Він би отримував задоволення від розглядання кожної травинки, кожної комашечки і її какавельки, він отримав би таку дозу ендорфіну, що попервах був би найщасливішим хлопчиком на землі. Але в нього ніколи цього не буде, а ти вже це все маєш і не хочеш бути щасливим! А він ніколи не матиме, і, все ж таки, він однаково намагається бути щасливим – я вчора йшов по його вулиці й бачив, як він сидів на лавці перед своїм будинком, читав книгу для сліпих і всміхався. А потім дві маленькі сусідські дівчинки взяли його за руки і бігали з ним по дорозі, і він радів і сміявся, бо рівень ендорфіну у нього в мозку зашкалював. Він може отримувати задоволення від простих речей, і я можу, і ти зможеш, якщо перестанеш засмучуватися через дрібниці або, що ще гірше, постійно зображати з себе крутого хлопця, випускати з себе пар і удавати з себе статечного. Я бачив якось одного хлопчика, у якого є все, ну, от взагалі все – ми їздили до родичів у Даллас і жили в них кілька днів. Вони дуже багаті, дуже, у них величезний особняк, найбільший
