тягнучи мене за собою, а я згадував, про якого вона Джоджика теркоче. Джоджик! Джоджик? Джоджик! А-а-а, Джоджик! Так би й, курва, сказала. Джоджик! Її чоловік. Він називався інакше, але вона його так собі інтимно кликала. І якби одного разу не вибовтала цю пікантну сімейну таємницю, я б так і не здогадався про кого мова. Джоджик!
– Лідко! – струснув я нею, до останньої хвилі все ще надіючись, що вона талапнула тесаком кота. – Ти вбила чоловіка?!
– Я вже півгодини намагаюся тобі якраз це втовкмачити.
– Нащо ти його вбила? – бовкнув я найдурніше питання, яке тільки могло вигулькнути в такій ситуації. Бо люди отако серед ночі просто не здатні на розумні питання. Вона не відповіла, а потягнула мене за собою.
– То він справді мертвий? – не міг заспокоїтися я.
– Мертвіш не буває. Ти мене любиш?
– Люблю. А ти пробувала пульс?
– Здурів? Я навіть боюся туди зайти. Він лежить на кухні.
І я йду за нею, навіть гаразд не усвідомлюючи, навіщо, бо що мене має обходити її чоловік та й вона сама, про любов до якої я можу говорити скільки завгодно, але не відчувати її ані краплини. Вона вбила чоловіка, а я чомусь маю щось тут полагоджувати, але чим я можу допомогти – розчленити труп і по частинах винести з хати? Цього вона хоче?
– Що ти там бурмочеш? – спитала вона, вочевидь, вловивши якісь звуки моїх роздумувань, але я буркнув «нічого», бо ми підходили до її хати на Личакові.
Вуличка потопала в темряві, десь нявчали коти, і вітер порипував у віконницях. Я обережно переступив поріг, прислухаючись і все ще не вірячи почутому. Лідка зупинилася в сінях і лише показала рукою на двері кухні, з-під дверей пробивалося світло й не долинало жодного звуку. Лідка підштовхнула мене в спину, і я нарешті рушив з місця, штовхнув двері й побачив його. Джоджик лежав на підлозі з розчерепленою головою, тесак стирчав з його лисого розумного чола, від тесака тягнувся запечений струмінь темної крові, а підлогу прикрашала ціла калюжа. Пробувати пульс не було сенсу. З таким самим успіхом можна було шукати ознаки життя у вудженого ляща. Він був вбраний у новий костюм, шия перев’язана барвистою хустинкою, бо Джоджик належав до богеми. Тому зів’яла трояндочка в петлиці маринарки мене вже не здивувала.
– Це ти йому порадила вбрати анцуґ[19] перед тим, як закатрупити?
– Ні, він прийшов такий. Серед ночі. Я прокинулася від гармидеру. Він був п’яний і шукав на кухні щось пити.
– І щоб він не заважав спати, ти йому розвалила череп?
– Він ідіот… побачив на плиті баняк з теплою водою, в якій я помила миски… подумав, що то узвар, і перехилив у себе. І, може, з п’яної голови й не второпав, що п’є, але до писка йому влетіла стирка, він ледве не вдавився. Ну, і тоді почалося. Полетіли на підлогу баняки, миски… потім здер мене з ліжка, сказав, аби я гріла вечерю, а сам ходив по хаті й плювався… а коли я повернулася до плити, задер на мені сорочку і намагався прилаштуватися. І тут я не витримала…
