Америки, чия зовнішня політика також далеко не завжди є прозорою та справедливою, а Росія здатна втримати своїх «союзників» лише шляхом збройних переворотів, підтримання маріонеткових урядів, доведеної до абсурду пропаганди та кривавого терору?
Найперша й основна причина – економічна.
Я завше повторював і не раз писав у блогах про те, що єдиний параметр, за яким Росію можна вважати великою державою, – це територіальний. Відповідно, лише внаслідок збільшення території свого проживання росіяни зможуть забезпечити зростання власної величі. Від часу заснування Російської імперії 1722-го до розпаду Радянського Союзу 1991-го територія Росії постійно зростала за рахунок загарбницьких походів: спочатку – землі Війська Запорозького, потім – Фінляндія, частина Польщі, далі – колонізація Америки, приєднання Грузії та Закавказзя, підкорення Центральної Азії, нарешті – «визвольний» похід до Європи та формування після завершення Другої світової соціалістичного блоку. На тлі останніх «звершень» сукупний валовий продукт колосальної у територіальному плані країни залишався винятково низьким. Російська імперія катастрофічно відставала в розвитку від інших по-справжньому великих держав. Територіальний гігант був економічним карликом. Група американських істориків (S. Rather, J. H. Soltow, R. Sylla) у книзі «The Evolution of the American Economy» наводить порівняльну таблицю часток у світовому промисловому виробництві найбільших країн світу станом на кінець XIX – початок XX століття.
1900 року Російська імперія, будучи третьою за величиною державою, що будь-коли існували на Землі (поступаючись лише Британській імперії та монгольській Золотій Орді), виробляла заледве 5 % від загального світового обсягу промислових товарів. Національний дохід на одиницю населення перед початком Першої світової війни становив 126,2 рубля золотом. Для порівняння, у Німеччині на той же час (у переведенні на російські гроші) – 287 рублів, в Англії – 510 рублів, у Сполучених Штатах – 720 рублів. Безперечно, таке разюче відставання пов’язане не лише з особливостями менталітету чи формою державного правління у Росії, але й із об’єктивною різницею стартових позицій: в Англії початок активної індустріалізації припадає на другу половину XVIII століття, в США – на початок XIX століття, в Росії – на середину XIX століття. Індустріалізація йшла повільно, відсоток приросту національного ВВП то стрибкоподібно зростав (у найбільш урожайні роки, коли надходження від продажу хліба за кордон наповнювали російську казну), то скочувався до нуля. Попри невдалу війну з Японією, попри численні економічні прорахунки, відбулося зростання золотого запасу Російської імперії у період із 1888 до 1914 року більш ніж у чотири рази: із 381 млн рублів до 1700 млн рублів. Можна сміливо припустити, що за відсутності масштабних соціальних перетворень після завершення Першої світової війни ВВП Росії й надалі неквапом зростав би, і за півстоліття (чи трохи
