колись мали. Вам при потребі видадуть усі необхідні папери.
– Це вплине на рішення суду?
– О! Питання вірне, тож почнемо з самого початку. Як, на вашу думку, погіршиться ваше становище з моєю появою?
Клим зітхнув.
– Ви знаєте мене й мої переконання. Хоч бачилися ми лише раз чи два, усе одно мою справу ви тоді вивчили досконально.
– Так, це була моя робота. Вона і тепер лишається моєю. Маю честь працювати в контр-розвідувальному відділі тутешнього військового округу. Відкомандирований височайшим велінням, маю посаду, відповідну до чину.
– Жандармський офіцер став контррозвідником?
– Політичний розшук, пане Кошовий, від полювання за шпигунами та подібними їм ворогами нічим не відрізняється. Велика війна є частиною великої політики завжди. Навряд чи ви будете сперечатися навіть з урахуванням ваших поглядів. Ви та ваші однодумці прагнете створити свою державу, відокремившись від Росії, вийти з-під політичного впливу. Творення держави – теж процес політичний. Ви зазіхаєте в такий спосіб на суверенну територію, приналежну до Російської імперії та закріплену на картах світу. Це – зрада, пане Кошовий. Злочин, серйозний під час війни.
– Ви прийшли розказати мені те, про що я сам знаю?
– Ви самі завели розмову. Ми з’ясували розклад сил на даний момент. Я звідси піду, все лишиться, як є. Вас судитимуть за державну зраду й відправлять у табір, де ви або виживете, або навпаки. Проте може бути інакше.
– Наприклад?
– Ви приймаєте мою пропозицію. Виходите на волю. Починаєте робити, що скажуть. Вашу справу закриють і забудуть про неї. Без вас клопотів вистачає.
– Це називається вербовка, пане Зубов.
– Ні. Вербовка – переманювання когось на свій бік із метою змусити діяти проти вчорашніх друзів, союзників, для іншої держави тощо. Завербований має збирати відомості, ввійшовши в довіру та користуючись нею. А той, хто завербував, тобто, я, використовує дані не так у своїх цілях, як у державних інтересах.
– Щойно я почув: ви починаєте робити все, що вам скажуть. Хіба…
– Ні, – знову різко перервав капітан. – Тут ідеться більше про приватний випадок. Людина, в чиїх інтересах я хочу запросити вас діяти, не лише мій колега. Підлеглий, добрий товариш, сказав би – друг, отак щасливо все збіглося. Він офіцер на государевій службі. Та зараз ідеться про вирішення його приватної, особистої, навіть дуже особистої справи. Інтимної.
– Аж так?
– Саме так.
Заклавши руки за спину, Зубов почав ходити кабінетом, при цьому старанно ступаючи, аби кроки виходили рівними.
– Не треба пояснювати, що я вивчаю справи всіх, хто потрапляє сюди за звинуваченнями, подібними до вашого. Це великий потік, тож я проглядаю побіжно. Майже все ідентичне. Побачивши ваше прізвище, чомусь відразу провів паралель – навряд чи збіг, напевне той самий, зустрічалися колись. Наказав дати довідку
