Іван та Юрій Липи. Ігор Стамбол

      Крім широкого резонансу, пов’язаного з ім’ям І. Котляревського, полтавські урочистості привернули увагу до статусу української мови. Так, відомий в Одесі публіцист М. Славинський подав огляд правового стану мови колоніального народу в Російській імперії. Він висловив сподівання на те, що уряд перегляне цензурний устав і українські письменники та читачі перестануть бути «изгоями» серед письменників і читачів інших народностей. Продовжила тему, підняту М. Славинським, стаття І. Липи «О малорусском языке». Лікар доводив до читачів власні погляди на вирішення ситуації: по-перше, аби російські публіцисти чітко з’ясували українське питання, воно потребувало великої кількості розвідок у російській пресі (тож, будь ласка, хочете знати щось про нас – давайте місце для розміщення інформації). По-друге, уряд мав дозволити україномовну періодику на спільних засадах із російськомовною та іншими, що теж дасть росіянам змогу зрозуміти сусідній народ.

      Значною життєствердною перемогою лікаря в Дальнику став давно ним очікуваний крок – одруження. Ідеал грінченківської «творчої лабораторії» не було зраджено, адже «дуже природня і спокійна, з розумними лагідними очима… гарною звучною українською мовою» двадцятипятирічна Марія, яка з січня 1904 року стала Липою, працювала педагогом і мала проукраїнські погляди. За свідків під час вінчання у Покровській церкві (знищена більшовиками) було взято помітних представників української громади: лікарів Ф. Шульгу та І. Луценка, юриста С. Шелухина та редактора місцевої газети «Южное обозрение» М. Цакні. Після завершення таїнства священик М. Шаравський виголосив перед присутніми, яких було трохи більше десяти, промову українською мовою. Звісно, для того, аби служитель погодився сказати напутнє слово майже зовсім забороненою в імперії мовою, нареченому довелося добре постаратися. Надалі більшість справ, пов’язаних із культурницькою, літературною та громадською діяльністю, родина Лип робила разом.