style="font-size:15px;"> – Ти що, незімною будиш у кімнаті? – хитро запитує моє прикрасне нещастя.
– Я ще не вирішила! Все залежить від того, наскільки смачні будуть обіцяні тобою суші. А поки я піду до вани. А ти готуй. – ой хлопче, ти незнаєш з ким граєш у цю гру. Перемога буде за мною. Я завжди перша. Я швиденько хватаю з порога сумку, зі своїми речами і іду в поки що, свою кімнату. Звісно вани тут у кожній кімнаті.
– Ох… яке джакузі! – промовляю я сама до себе. І перед очима одразу картинки… я і Алекс… в джакузі.:-) :-) :-) Біля джакузі жива деревина але посаджена у ринку. Величезне дзеркало, умивальник, шафа. В ній чисті рушники. І звісно туалет. Я митю скидаю все з себе. Мов Джим Кері у фільмі,,Брюс Всемогучий,,.
Пятнадцять хвилин душа, вимила волося, почистила зуби, побрилась, змастила все зволожуючим кремом. Все. Я готова. Залажу до своєї сумки в середині пакет. В ньому щось біле, одяг+ листочок бумаги.
Написано червоною пастою.
Стою біля дзеркала. Надворі холодно тому сьогодня ми проведемо день у домі. Одягаю майку, трусики. Не знаю одягати бюстгальтер? Я дома завжди ходжу без нього. Але це не той випадок. Не хочу щоб він подумав, що я ненормальна якась. Розпусна.
Вирішенно. Одягаю ліф, носки, духаюсь і виходжу. Іду до зали. Який же тут вибір книг. Хватаю одну з краю. Роман. Швиденько підіймаю покривало, замотуюсь і сідаю на кресло качалку. Відчуття спокою, тиші, краси природи, несе мене неначе у інший світ. Дрова тріщат, я невідразу помітила, що уже камін горить.
– Що робиш??? – заходить Алекс.
– Насолоджуюсь, дякую тобі. Тут просто чудесно.
– Мія, я все зроблю для того, щоб ти була щаслива. -Він підходить ще ближче і протягує мені руку. Я відповідаю і протягую у відповідь. Він тягне мене до себе, я встаю і покривало падає. Його колір очей одразу змінюється. Вони стають темні. Боже, він дивиться так, начебто щас кинеться і роздере мене. Моє дихання стає частішим, я відчуваю уже мені знайомі вологі трусики. Ох, він навіть ще нічого незробив.
– Мія, якого хрена ти так вирядилась? Ти справді хочеш щоб я невитримався і трахнув тебе на цій чортовій підлозі.
– Ох, Алекс, некажи так! – я дивлюсь в пол, у животі крутить. Він підтягує мене ще ближче, ой, я відчуваю …він, точніше у нього, твердий як скала.
– Мія, я знаю що ти хочеш мене неменше ніж я тебе. Але це трапиться лише тоді, коли ти попросиш.
– Дякую тобі! – я видихаю. В голові аж задурманило, чи то від затриманого дихання чи від Алекса. Мозок просто відмикається.
– Ходімо на кухню, все майже готове. Я хватаю з полу покривало і іду слідом. Кухня, звісно теж бездогана. Образно вона поділена на дві частини, у правій стоїть стіл за яким їсть вся родина, дубовий стіл на ньому білосніжна скатертина, дубові стула. По середині столу стоїть просто величезна
