вимикаю телефон та кладу його до сумки. Плачу. Мої подруги мене обіймають.
– Я ж казала, що він і його сімейка мудаки!! – ричить Кетрін
-Не кажи так, він її кохає, це все мати його! – огризається Лілі.
– Я хочу додому! – беру себе в руки, витираю мокрі щічки. І двигаюсь, незважаючи ні накого, надвір. Не знаю, але дома, як мені казалось я була за 15 хв. Я заходжу з грохотом, тато сидить уже підмухою, п'є з якоюсь жінкою. Я бачила її пару разів.
– Що ти робиш? Ти обіцяв не пити!!! – на піднятій ноті звертаюсь я до людини, що зовсім непохожа на мого тата.
– Іди в кімнату, розкричалась!!! – бовкнула стерво та щей махнула рукою ніби я пусте місце.
– Що ти сказала? Ти взагалі рот прикрий, я з татом розмовляю а не з тобою. – я їй щас розіб'ю пику об стіл, ще один звук з її посохших, пропалених дишевим спиртним губ. Вона стукає тата по руці.
– Мія, не говори так зі своєю мачухою, з сьогоднішнього дня, це моя цивільна дружина, вона буде жити з нами.
Я роблю крок до них. Кидаю сумку наземлю.
– Через мій труп, мені вистачає одного алкаша.– спокійно, спокійно Мія. Кров бурлить, серце колотиться, повертаю голову до цієї сучки, а вона посміхається, закинула ногу на ногу. Ніби цю війну вона виграла.
– Доречі… -продовжує тато- У мене у штанах, у карманах були кошти, вони пропали. Ти їх небрала???
– Нахера вони мені, як би я брала, я б сказала, ти ж знаєш!!! – сльози знову навертаються. Я тримаюсь.-Знаєш папочка, ти запитай у сук яких ти водиш додому, чи глянь у чек на ціну з магазину, в якому ти купуєш горілку. Я хватаю сумку і виходжу.
У грудях все стисло. Набираю повні груди свіжого повітря. Дивлюсь у небо. Видихаю. Що робити? Куди піти. Потрібно зняти це сране плаття. Іду до вікна у свою кімнату. Залажу. Швидко одягаю темно голубі, рвані на колінах джинси, майку рожевого кольору, білі кроси, спортивку, як у групи підтримки. Увімкаю телефон пишу Лілі.
Я
-Можна переночувати у тебе?
Лілі
-Звісно, ти ж знаєш моя мати любить тебе більше за мене:-) :-) :-)
Я
-Буду через 10 хвилин
Лілі
-Напишу Кетрін, можливо і вона прийде.
Я
-Ок.
На екрані 31 пропущений дзвінок,9 смс. Я вимикаю його не читаючи. Хватаю, запасні трусики, духи, косметичку. Беру кошти з нички. Велажу через вікно. Сідаю на велик, рюкзак кидаю до корзинки, наушники у вуха і їду. Як за звичай, музика пробирає мене до кісточок. Грає спокійна пісня… IU- 미아… Душу ніби роздирають, розрізають 1000 ножів. Щось рве мене з середини. Сльози летять як град, вечірній прохолодній вітер обдуває моє змочене солоними капельками обличчя.
Не хочу думати за тата, за його нову пасію, за Алекса, за його суку-мамашу. Хочу забутись. Швидко їду до Лілі. Нехочу зустріти по дорозі цього брихуна. А можливо він сидить дома? Зі своєю ідеальною мамою в бездоганному будинку з успішним папочкою. Пішли вони всі.
Проїджаю клумбу квітів, не знаю що за вид але вони бездогані. Бутон крупний, рожевий. Зупинняюсь, швидко зриваю невеликий
