бо смерть – це щось протилежне до живого, а Місяць до сьогодні життя не знав.
Знижуючись, корабель тримався майже точно над лінією, що відокремлювала ніч від дня, просто під нею панував хаос колючих тіней, окремі гірські піки ловили перше проміння повільного місячного світанку. Хоч як сприяла електроніка, та це невдале місце для посадки. Корабель повільно відпливав звідти до нічного боку Місяця.
Коли очі звикли до притлумленого світла, Флойд побачив, що нічна частина Місяця теж не повністю темна. Її заливало примарне сяйво, в якому, однак, можна розрізнити гори й долини. Це Земля, гігантський місяць для Місяця, затоплювала поверхню своїм сяйвом.
На панелі пілота, на радарах, блимали вогники, на екрані комп’ютера висвічувалися й зникали цифри, то йшов відлік відстані до Місяця. Вони були ще за тисячу миль від місячної поверхні, як повернулася вага, бо реактивні двигуни почали своє м’яке, але постійне гальмування. Місяць повільно збільшувався, заполонивши собою все небо, сонце ховалося за обрієм, тепер було видно лише гігантський місячний кратер. Шатл опускався до його центральних піків, і несподівано Флойд помітив, що біля одного з піків ритмічно спалахувало яскраве світло. Схоже на радіомаяк у земному аеропорту. Флойд придивився до цього світла, і йому перехопило дух. Значить, люди створили на Місяці ще одну свою фортецю.
Тепер кратер уже так розрісся, що його межі зникли за обрієм, а дрібні кратери, розкидані по його поверхні, почали виявляти свій справжній розмір. Деякі з них, що здавалися крихітними з космосу, мали милі в діаметрі й могли легко поглинути цілі земні міста.
Під автоматичним контролем шатл сповзав із зоряного неба до безплідного ландшафту, залитого світлом великого півмісяця Землі. Тоді, перекриваючи свист реактивних двигунів і сигнали електроніки, у кабіні почувся голос.
– Говорить пункт керування польотами «Клавіус». Спецрейс № 14, посадка минає нормально. Будь ласка, перевірте посадковий пристрій, тиск у гідравлічній системі, готовність амортизаційної подушки.
Пілот натиснув якісь перемикачі, засвітилися зелені лампочки, і він відповів:
– Є. Посадковий пристрій, тиск у гідравлічній системі, амортизаційна подушка. Усе гаразд.
– Прийнято, – відповіли з Місяця, далі посадка минала без зайвих слів. Хоч і було ще багато приводів для перемовин, усі ці «розмови» вели між собою машини, посилаючи одна одній бінарні імпульси в тисячі разів швидше, ніж їхні повільні винахідники могли спілкуватися.
Деякі з гірських шпилів уже височіли над шатлом, тепер до землі лишалися сотні метрів; маяк, мов провідна зірка, миготів над комплексом будівель і чудернацьких транспортних засобів. На фінальній стадії посадки двигуни, здавалося, почали вигравати якусь дивну мелодію: вони то вмикалися, то вимикалися, виконуючи останнє регулювання тяги.
Зненацька хмара куряви поглинула все навколо, реактивні двигуни
