в укладеному в березні 1669 р. Глухівському договорі з гетьманським урядом Дем’яна Ігнатовича було реанімовано положення, що закріплювали адміністративну автономію Війська Запорозь кого. Хоч слід визнати, російська сторона активно пручалась цьому Найбільше суперечок викликала вимога української сторони вивести з Лівобережжя царські війська на чолі з воєводами, які за гетьманування Брюховецького ввели майже до всіх великих лівобережних міст. Вирішальну роль у дебатах відіграла присутність у Глухові численного російського військового контингенту, введеного туди за наказом царя «для обереганья на Раде». Як написав із цього приводу в своєму статейному списку воєвода Ромодановський, козацька старшина, хоч і стояла на своєму «крепко», змушена була щодо більшості суперечливих питань піти на поступки царському представникові. Але, що важливо, новий українсько-російський договір – так звані Глухівські статті – підтвердив денонсацію Московських статей 1665 року, які викликали різкий спротив української сторони. Суттєво зменшився перелік міст, у яких могли перебувати російські залоги, – Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав та Остер. Відтепер воєвод позбавляли права адміністративної та судової влади над некозацьким населенням Гетьманату.
Було ліквідовано їхні фіскальні функції в Україні, адже третя стаття Глухівського договору реанімувала у фінансовій сфері стан справ, юридично оголошений угодою 1654-го.
Формально всі податки з українського населення збирали на царське ім’я, але робила це місцева українська адміністрація, зосереджуючи кошти у військовій скарбниці Війська Запорозького. У сфері зовнішньої політики Москва відмовилася повертати гетьманові право на незалежні контакти з іноземними правителями (гетьманський уряд вимагав хоча б відповідного права щодо Польщі та Криму), бо через це бувають «многіе ссоры», утім, погодилася внести в угоду пункт про обов’язкову участь українських представників на засіданнях російсько-польських комісій, на яких обговорюватимуть українські справи. У дусі постанов 1659 р. вирішувалися й питання гетьманської елекції. Військові Запорозькому забороняли позбавляти гетьмана булави без спеціального дозволу царя, хіба що причиною невдоволення товариства була «зрада» українського регіментаря.
Зафіксована в Глухівському договорі 1669 р., адміністративна автономія Гетьманату забезпечувалась збереженням у недоторканості існуючої політичної системи, сформованої на підставі розвитку іманентних інститутів влади, власних правових норм і кодексів, політичної культури тощо. Упроваджений угодою статус неодноразово підтверджувався упродовж останньої третини XVII ст. наступними договорами Війська Запорозького з царем[10].
Угасання автономії Гетьманату в роки становлення Російської імперії
Спроби розмивання адміністративних прав Гетьманату через поширення на її територію окремих правових норм Російської держави, використання матеріальних і людських ресурсів автономії на потреби
