«аптекарських городів».
Невірно нібито бавовну завжди вирощували тільки у Середній Азії. Свого часу найбільшим бавовницьким регіоном колишнього СРСР була… Україна. У період з 1929 по 1956 роки загальні площі, зайняті бавовником у степовій зоні України (без Криму), складали близько 440 тис. гектарів. Вирощувалися і збиралися врожаї до 17 центнерів з гектара на незрошуваних і до 29 центнерів з гектара на зрошуваних землях. А званням «Знатний бавовнороб» удостоювалися кращі селяни з-під Херсона і Миколаєва, у той час як узбецькі дехкани про таке ще й не мріяли.
І лише за часів генсека Микити Хрущова комуністичний волюнтаризм викорчував бавовну з українських земель і пересадив у голодний степ Узбекистану, перетворивши його в республіку монокультури. Так само у 1964 році був закритий перспективний проект вирощування рису в Україні на 90 тис. гектарів на Каховській зрошувальній системі. Тим часом і бавовна, і рис здатні рости в Україні, і давати гарні врожаї. Вчені з Інституту зрошуваного землеробства АН України підрахували, що для того, щоб забезпечити власні потреби країни в бавовні, буде потрібно усього лише 350 тис. гектарів. До речі, з кожного гектара, крім волокна, можна одержати 2–3 центнери чудової рослинної олії, 6–9 центнерів протеїнового шроту (корм для худоби) і 12–15 центнерів целюлози.
Невірно й те, начебто бавовна дуже любить воду. За період вегетації вона «випиває» до 500 куб. м/га. Іншим культурам води потрібно набагато більше, наприклад, сої чи кукурудзі – у 3–5 разів, а цукровому буряку навіть у 5–6 разів.
Батьківщина знаменитої ніжинської горобини, відомої своїми незвичайно великими і солодкими плодами, зовсім не українське місто Ніжин, а село Нєвєжино Владимирської області в Росії. Давним-давно жителі села знайшли у лісі цю дивну горобину і стали вирощувати її у своїх садибах. І називалася вона спочатку, як і мало бути, нєвєжинською. Але незабаром нею зацікавився відомий підприємець-винороб Л. А. Шустов (родоначальник відомої й сьогодні торгівельної марки). Він почав випускати настоянки на ягодах нєвєжинської горобини, які одразу ж придбали величезну популярність. Тоді-то винороб і перехрестив нєвєжинську горобину у «ніжинську», щоб зберегти секрет виробництва, а можливо й для того, щоб не викликати в покупців ніяких неприємних асоціацій (російською мовою слово «нєвєжа» означає «нечемна, неввічлива людина»). Як би там не було, а ця назва за нею так і закріпилась.
До речі, ніжинську горобину ніхто спеціально і не виводив. Ботаніки вважають ніжинську горобину не окремим видом, а особою формою горобини звичайної. У сільських місцевостях Владимирської області до сьогодні ледве не в кожнім дворі можна зустріти це дивне дерево. За умови правильного збереження його плоди досить довго зберігають свіжість і свій справді чудовий смак.
Усім відомий волоський горіх. І саме дерево, і його плоди називають горіхами. Проте це невірно.
