В ході експериментів при повному денному освітленні піддослідний клинохвостий орел зумів чітко розпізнати одну з двох принад при відстані до неї лише в півтора рази більшій, ніж це вдається людині з нормальним зором. Таке співвідношення є теоретично обґрунтованим, якщо зіставити фокусну відстань ока цього орла і людського ока – 22 і 17 міліметрів відповідно. В міру ж зниження освітленості гострота зору в орла падала швидше, ніж у людини. Ось чому пернаті хижаки рідко полюють у сутінках. Очі інших видів хижих птахів мають ще меншу фокусну відстань, ніж у клинохвостого орла, тому навряд чи гострота зору в них вище.
Здавна укоренилося уявлення про те, нібито риби не видають звуків. Склалася навіть приказка: «Німий, як риба». Однак це невірно. Мешканці підводного світу видають не тільки приваблюючі партнера звуки, але й оборонні сигнали. У деяких морських тропічних риб «голос» настільки голосний, що його можна почути без будь-яких приладів. Він може навіть викликати вибухи акустичних мін, які спрацьовують на шум корабельного двигуна. Такі випадки відзначалися наприкінці Другої світової війни. Однак вода, прекрасний провідник звуку, чіпко утримує їх, і межа розподілу двох середовищ, щільність яких є різною, стає перешкодою для проникнення звукових хвиль з води у повітря. Тому для прослуховування риб потрібний гідрофон.
Цікаво, що «даром мовлення» володіють як морські, так і прісноводні риби. Так, наприклад, в Амазонці «розмовляє» приблизно кожний другий чи третій з двох тисяч видів риб, що мешкають в її водах. Особливо багато таких «базік» серед сомів та харациноподібних риб. У риб утворилися специфічні звукові апарати. Якщо у вищих хребетних і птахів звуковий орган один – гортань, то риби для відтворення звуку використовують і плавці, і зуби, і зяброві кришки, і плавальний міхур. Звуки, що видаються рибами, найрізноманітніші: це і цвірінькання, і ричання, і скрипіння. Всі вони призначені для відлякування хижаків і конкурентів.
Загальновідомо, що тихоокеанські лососі – кета, горбуша, нерка та інші – рухаючись до своїх нерестовищ, упевнено переборюють не тільки зустрічний плин рік, але й мілини, перекати, водоспади та інші перешкоди. Під час нересту лососі перестають харчуватися і дотепер вважалося, що основним джерелом енергії для них у цей період служать жири та вуглеводи. Однак, як установили вчені з Інституту біології моря у Владивостоку (Росія), запаси цих речовин знищуються приблизно за тиждень після початку голодування. Насправді основним джерелом енергії для лососів стають м’язові білки, які складаються з амінокислот, що цілком можуть служити для синтезу глюкози – головного постачальника енергії для живої клітини. У лососів два види м’язів – білі і червоні; під час голодування «на поживу» йдуть білі м’язи, а червоні працюють до кінця нересту. При цьому риба втрачає більше половини маси тіла, порушується робота механізмів, що регулюють обмін речовин, і незабаром після нересту зовсім знесилівши, риба скачується за течією
