Лети, куди завгодно.
– Го-го! Призупинися, друже! – знову втрутився Тришка. – Хотілося б дізнатися, як ти сюди летів? І де твоя ракета?
– Що таке ракета? – здивувався 29-й.
– Ракета – це така машина, за допомогою якої літають. Вона велика й дуже складна. Побудувати її тільки вчені можуть, – пояснила черепашка. І подумала, що недарма школу відвідувала. Он, скільки цікавих речей знає!
– Навіщо мені тая ракета? – махнув лапкою зантик. – У мене для польотів вудка є.
– Вудка? – пирхнув Тришка. – Ну, ти й брешеш!
– Ми, зантики, ніколи не брешемо, – повідомив 29-й. – А вудку зробити дуже просто. Підходиш до дерева, просиш в нього гілку, пояснюєш для чого – і раз! – до твоїх ніг падає довгенька гіллячка з трьома сучками на товстенькому краєчку.
– І що? – не змовчала черепашка. – Що з тією вудкою робити?
– Береш вудку, націлюєш її у небо, натискаєш перший сучок. Тоді з другого боку вудки з’являється тоненький промінець, схожий на… як це у вас?… волосінь з гачком. Вона летить, аж поки її шлях не перетне комета. Тоді промінець хапає гачком це маленьке небесне тіло й притягує його до хазяїна вудки. Тоді все просто: хапай таку-сяку комету за хвіст й лети, куди треба.
– Мені б таку вудку, – замріяно протягнув Тришка. – Ото б політав!
– До речі, а подивитися на твою вудку можна? – запитала Наталка.
– Нажаль, я її загубив, – похнюпився 29-й. – А де – не пам’ятаю. Відтепер ніколи не повернуся я додому-у-у… Гу-у-гууу!
– Не тужи так, ми тобі обов’язково допоможемо знайти твою вудку, – запевнила його Наталка.
– Тоді ви врятуєте не тільки мене! – підхопився зантик. – Я сподіваюсь, що ви допоможете мені знайти не тільки вудку, але й ліки для моєї матусі.
– Твоя матуся хворіє? – занепокоїлася черепашка. – Що з нею?
– У неї нежить, – трагічно прорік 29-й. – А для нас, зантиків, це дуже небезпечно: в нас ніс жовтіє і зменшується.
– То це ж гарно, – не зрозуміла Наталка.
– Нічого гарного, – пустив сльозу зантик. – Коли ніс маленький, то ніяких запахів не чути. Якщо ж запахів не чути – у тумані заблукати можна. А в нас частенько тумани бувають. Уяви, бродить моя рідненька в тумані, додому потрапити не може… – і він розридався.
– Вгамуйся, – рішуче сказала Наталка. – Є такий засіб, щоб нежить втамувати. Як летітимеш звідси, я тобі його подарую.
– Скільки можна базікати? – запорощив тритон. – Куди попрямуємо? Хіба в міліцію, за розшуковим собакою?
– Спочатку – на річку, – сповістила черепашка, одягаючи капелюха. – Де ще вудку шукати, як не біля річки?
Подія третя. Як Наталка з 29-м до річки прямували
Літо видалося спекотним, то ж Наталка раділа, що не забула вдягти капелюшок. Тришка ледь-ледь плентався й бубонів щось про духоту, пилюку на дорозі й бажання якнайскоріше позбутися усіх інопланетних проблем. Тільки 29-й бадьоро
