сьому ранку.
Кілька хвилин у ванній – і холодна дніпровська вода привела Олександра в робочий стан, примусила зазирнути у дзеркало і зазначити, що на чолі з’явилося кілька нових мімічних зморшок. Генерал увімкнув програвач і поставив диск з дуетом Андреа Бочеллі і Сари Брайтман, «Time to say good-bye» – сумний гімн коханню. Саме цю пісню він чув уві сні. Сніданок пройшов без жодного задоволення, у товаристві Інвара. День, що мав відбутися за визначеним планом, розпочинався із зустрічі з Думановим.
Цей нахабнуватий чолов’яга з курортного містечка наполегливо видряпувався по соціальній драбині нагору і, здається, мріяв уже про мандат народного депутата. Щоразу стикаючись із Думановим під час сесій у міській раді, Олександр дивувався його пістрявим краваткам, дорогим костюмам і верткій ході. Напевне, так би пересувався барс, якби перетворився на людину. Фізична виправка спецназівця давалася взнаки. З п’ятнадцяти років – майстер зі стрільби з позиції «стійка», «коліно», лежачи. Самбо і дзюдо – без проблем. Перебуваючи поряд з Аліком, слід було завжди бути насторожі. Та найбільше боялися його лихого язика і недоброго погляду. А останнім часом хоч бери і обходь його десятою дорогою, тому що у Думанова розвинулася манія першості. Відтак він постійно призначав когось за свого суперника – того, хто краще за нього вів свій бізнес, був вдатнішим у політиці і більше подобався жінкам. Кандидатури на знищення поновлювалися після вдалої розправи.
Алік вчасно прилаштувався під крилом очільника провідної парламентської фракції, й створив таку саму в міській раді. Сталося це невдовзі після того, як у Верховній Раді припинила існування попередня провідна фракція – слідом за своїм головою, розстріляним у донецькому аеропорту. Великий бізнес залишав криваві автографи на політичній карті країни. До старших братів по бізнесу підтягувалися менші, усвідомивши: не потрібно битися за піввідсотка рентабельності, як це робили західні фірми. Навіщо, якщо конкурента можна налякати – сам віддасть те, що має. За думановими стояв цілий клас «братків». Тих, хто жив рекетом і гасав дорогами на крутих іномарках та джипах, сіючи паніку серед законослухняних водіїв. Скрізь чіпко укорінювався гендлярський базарний бізнес, гуманітарка та контрабанда тримали на собі міську торгівлю. Повідкривалися модні кафе та нічні кіоски. Епоха яскравих етикеток і підроблених товарів потребувала своїх героїв – тих, хто сприймав світ і стверджувався в ньому через обман, відкат і тиск. Алік відчував себе в цій обстановці, як риба у воді.
Черговий віддав честь генералу і попередив:
– На вас чекають.
Верес побачив у приймальні гордий східний профіль Думанова. Яскрава краватка красувалася під комірцем розкішної сорочки. Костюм, лаковані черевики і брендовий годинник на зап’ястку свідчили про рівень самоповаги відвідувача.
– Доброго дня. Заходьте, – запросив Верес колегу по міській раді, пропустив його вперед, після чого міцно причинив за собою
