чоловєк. А до детей воно не буде касаца, потому шо янголеня – воно ничо не понимає ще».[439]
– «Чоловік льог на кроваті, а хата маленька, дак вона лягла приставила ’слона, і лавочку, і собі лягла. Каже, полежала – не можу неяк. Наче шось шародить, наче мене шось таке наче лоскоче. Не можу ніяк. Лежала-лежала, больш не чула. Коли, каже, оказалось – домовік. Вже там не лягаю. Як там не лягаю – нема його».[440]
– «Чоловік не прийшов з войни, а вона ж у свекров була, свекор і свекруха. І каже: «Я пóйду на хату спать. Бо хата одна, да жарко». А матка його каже: «Ти не будеш там спат. Побачиш. Іди». Вона пошла, послала, собі лягла коло лежака. Лягла. Коли штурхає: оступісь із цього мєсця. Мусила злазить. «Я ж казала, шо не йди, шо не будеш спать».[441]
– «Брат мій з армії пришов, поліз на п’єч спати. Вночі встає: «Сестри, ви спите?» – «Спимо, а ти чого не спиш?» – «Мене хто-то прогнав: стягує одіяло, вітягує подушку с-под голови. Я облапую – нема нічого. Сплю далі – знов приходить і стягує одіяло. Я догадався».[442]
– «Я даже була дєвчиною, то я… сьо вже не ця хата, та хата згорєла… то я спала, сама на горищі спала. І засну – і тако: подвінься… подвінься… Встаю – нема нікого. То я кажу… пришла в хату, до матері кажу, мама каже: «Е, – ка’, – домовік так. Ти на його мєсці лягла. Ти на його мєсці лягла. І, – каже, – вон тебе так, – каже, – гонив».[443]
Чужого, що ночує в хаті, домовик може уві сні перенести на інше місце: «Домовик якийсь є. Женя Бойкова вийшла другий раз заміж, то чоловіка той домовик десь переносив вночі. Вона просипаєця – а він на канапі чи де. Вона догадалася, шо то домовик. А першого чоловіка не зачіпав. Катя служила в Ґурнічки, вона спала на п’єцу, рано встає – то вже на лавці. «Бабо, шо то таке?» – «Нічо’, нічо’…» (А в неї був він. Кажут, шо вона виносила йому їсти, десь на горище)».[444]
Певний стосунок до наявності в новій хаті домовика мало місце, вибране під забудову.[445] Зокрема, якщо «не на таком місци хата ставіца, шось там таке є» (наприклад, на місці чиєїсь загибелі), то потім у ній брязкає й «бохає» домовик.
На Кременеччині локалізували домовика в зарослях «бузнику» (бузини): «То він може бути скрізь. От в нас є бузник, то кажуть, треба зрубати його, бо він там сидить, домовик, як є його багацько. В хаті – то по горі соваєця».[446] (Водночас на Жовківщині й Кам’янка-Бужчині бузину пов’язували з чортом: «Бзини не мож рухати, бо там лихий сидит».[447] «Дикий базник, казали, шо то не можна його рухати, бо то злого духа».[448]) На Горохівщині як локус домовика визначали дупла старих дерев: «Як є старі дерева, шо є кубло (дупло – В. Г.), то тоже казали, шо він находицця там».[449]
Функції. У більшості випадків обов’язкова присутність домовика в хаті сприймана як позитивна. Він у всьому допомагає своєму господареві, у якого «все ведеться», охороняє господарство:
Зап. 17.07.1997 у с. Замисловичі Олевського р-ну Житомирської обл. від Процюк Ольги Герасимівни, 1928 р. н.
Зап. 13.08.1998 у с. Термахівка від Притики Анастасії Григорівни, 1920 р. н.
Зап. 27.08.1998 у с. Підгайне Іванківського р-ну Київської обл. від Горденко Марії Дмитрівни, 1924 р. н.
Зап. 21.08.1994 у с. Мусійки Іванківського р-ну Київської обл. від Машини Ольги Йосипівни, 1929 р. н.
Зап. 01.08.2013 у с. Михалин Березнівського р-ну Рівненської обл. від Пилипаки Катерини Пилипівни, 1938 р. н.
Зап. 18.07.2006 у с. Зеблази Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Стадницької Ганни Романівни, 1921 р. н.
Див. про це: Сілецький Р. «Закладщина» хати на Поліссі: Обрядово-звичаєвий аспект / Р. Сілецький // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. – Л., 1997. – Вип. 1: Київське Полісся. 1994. – С. 83–96.
Зап. 11.07.2006 у с. Шпиколоси Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Вальчук Ірини Анатоліївни, 1926 р. н.
Пастернак Я. Звичаї та вірування в с. Зіболках, Жовківського повіту / Я. Пастернак // Матеріяли до етнології й антропології. – Л., 1929. – Т. ХХІ – ХХІІ. – Ч. 1. – С. 342.
Зап. 15.07.2012 у с. Стрептів Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл. від Шпирки Михайлини Василівни, 1927 р. н.
Зап. 08.07.2010 у с. Гумнище Горохівського р-ну Волинської обл. від Солтиса Андрія Гавриловича, 1928 р. н.
