style="font-size:15px;"> Мама відірвала від землі передні лапи, поклала їх на дошки воріт і зубами вхопилася за металеву ручку. Я був вражений. Ну, чому вона гризе таку тверду штуку, коли тут стільки зручних гумових кісточок? Вона крутила головою ліворуч і праворуч, мабуть, намагалася добре взятися зубами. Я глянув на Швидкого, але він міцно спав.
І тут – дивина – двері клацнули й відчинилися. Моя Мама відчинила ворота! Вона опустила лапи на землю, тілом штовхнула хвіртку й обережно принюхалася до того, що було за парканом.
Тоді вона озирнулася й подивилася на мене, її очі були ясні. Усе було зрозуміло – Мама втікала. Я встав, щоб піти з нею, але Коко, яка лежала поблизу, ліниво підвела голову, глянула на мене, моргнула і знову розтяглася на піску. Якщо я піду, то більше ніколи не побачу Коко. Я розривався між вірністю Матері, яка мене годувала, вчила і дбала про мене, і вірністю зграї, де залишався мій нікудишній брат Швидкий.
Мати не чекала, поки я вирішу. Вона безшумно зникла в сутінках. Насувалася ніч. Якщо я хочу її наздогнати, то мушу поспішити.
Я побіг до відчиненої хвіртки, помчав за Мамою в непередбачуваний світ, який чекав мене за парканом.
Швидкий не побачив, як ми пішли.
Розділ 3
Далеко я не зайшов. Я не міг бігти так швидко, як Мама. До того ж перед будинком були кущі, які, як мені здалося, треба позначити. Мати не чекала на мене, навіть жодного разу не озирнулася. Востаннє я побачив її, коли вона зробила те, що їй вдавалося найкраще, – ковзнула в тінь невидима та непомітна.
Ще зовсім недавно найбільшою моєю втіхою було примоститися під бочком у Мами, а її язик і тепло тіла значили для мене найбільше в житті. Проте тепер, коли я побачив, як вона зникає, то зрозумів: залишаючи мене, вона робить те саме, що рано чи пізно робить кожна мати-собака. Бажання йти за нею було останнім спогадом із наших стосунків, які назавжди змінилися того дня, коли ми прибули в Двір.
Я ще не встиг опустити лапу, коли на ґанок вийшла Сеньйора. Вона зупинилася, побачивши мене.
– Тобі! Як же це ти вийшов?
Якщо я хотів іти геть, то мусив би бігти негайно, тільки я цього, звичайно, не хотів. Натомість я замахав хвостом, стрибнув на ноги Сеньйори та спробував лизнути її. Її квітковий запах змішався з дивовижним жирним запахом курятини. Вона погладила мене по вухах, і я пішов за нею. Я не міг без її дотику. Сеньйора швидко підійшла до відчиненої хвіртки, легенько підштовхнула мене вперед і теж зайшла. У Дворі в лінивій дрімоті лежали собаки.
Коли хвіртка зачинилася, собаки схопилися на лапи, побігли до нас, і Сеньйора гладила їх. Вона говорила до них лагідно, і я трохи сердився, що тепер жінка звертає увагу не лише на мене.
Це здавалося доволі несправедливим, адже я розлучився з рідною матір’ю, щоб бути з Сеньйорою, а вона зараз поводиться так, наче я такий, як усі!
Коли жінка пішла, хвіртка голосно зачинилася, але тепер ворота не здавалися мені
