розмовляти з поліцією міста Боулдера, Колорадо, без свого адвоката, коли зрозуміли, що поліція їх запідозрила із самого початку. Унаслідок цього багато спостерігачів – у правоохоронних органах, ЗМІ, а також серед громадськості – були переконані, що участь адвокатів указувала на провину батьків. Тогочасний губернатор штату Колорадо навіть звернувся до них із закликом «припинити ховатися за адвокатами». Попри відсутність будь-яких переконливих доказів їхньої причетності, для багатьох людей Ремсі залишалися головними підозрюваними в цьому нерозкритому вбивстві, і лише через двадцять років із них зняли всі звинувачення після аналізу ДНК. Але навіть після цього в листі до батька Джон Бенет адвокат округу Боулдер визнав, що, всупереч результатам аналізу, які доводили їхню непричетність, дехто й надалі вважатиме їх винними.
32
Щоб ознайомитись із даними, які показують, як кожен із цих факторів підвищує ймовірність отримання зізнання від невинної людини, див. Blagrove (1996), Kassin et al. (2010), Leding (2012), Loftus (2011); Mazzoni and Memon (2003), Perillo and Kassin (2011), Rajagopal and Montgomery (2011), а також Shaw and Porter (2015).
Є кілька причин, через які слідчі можуть удатися до таких сумнівних тактик отримання зізнання, серед яких щире бажання виявити злочинців. Але може бути й менш приємна причина: на думку слідчих, зізнання підтверджують їхню професійність. Автори найпопулярнішого довідника слідчих (Inbau et al., 2001) так описують їхні мотиви: «Кожен слідчий хоче поліпшити показники своєї роботи або в якийсь інший спосіб довести свою цінність для свого відділу чи офісу. Крім того, для них важлива популярність серед громадськості, не кажучи вже про бажання потішити власне его» (55). Далі автори мимохіть зазначають, що «…усе це є нормальними і цілком зрозумілими проявами людської поведінки» (55). Так, але роль цих факторів – показники роботи, популярність, власне его – у такому відповідальному процесі, вказана в такий недбалий спосіб, змушує мене нервово ковтати слину.
33
Цитату Деніела Вебстера взято з його «Доводів у справі про вбивство капітана Вайта» (6 квітня 1830 р.). Репліка судді Бреннана пролунала у Верховному суді США під час слухання справи штат Колорадо проти Коннеллі, 1986 р., сторінка 182. Особливо небезпечна причина, через яку самообмова так часто призводить до засудження, полягає в тому, що вона руйнує інші джерела доказів у справі. Тобто після того, як зізнання задокументовано, криміналісти (у своїх балістичних експертизах, аналізі волосся, почерку і відбитків пальців), очевидці та інформатори частіше допускають помилки, які узгоджуються з цими показаннями. Очевидно, зізнання – навіть неправдиве – переконує не лише суддю і присяжних у провині звинувачуваного, а й свідків у цій справі, які змінюють свої свідчення (можливо, несвідомо), щоб узгодити їх із утвердженим поглядом (Kassin, Bogart and Kerner, 2012). Обговорення юридичних наслідків цього див. Kassin (2012, 2014).
Детальний опис справи Пітера Райллі наведено в книгах Дональда Коннері [Donald Connery] (1977) та Джоан Бартел [Joan Barthel] (1976). За мотивами книги Бартел, яка містить повну стенограму допиту Райллі, у 1978 р. режисер Тоні Річардсон зняв телефільм «Смерть у Канаані» [A Death in Kanaan]. Мою розповідь про цю справу адаптовано з розділу про переконання, який я написав для підручника із соціальної
