style="font-size:15px;"> Я роблю вдих. Відмикаю безкінечне скиглення у своєму мозку, заспокоююсь і віддаюся почуттям. Я відчуваю, як моє тіло скоряється, і ця поза вдається мені вже значно краще, ніж раніше. Болю немає. Паніка зникла. Я – одне ціле з Усесвітом. Але потім усвідомлюю, що я дійсно думаю, ніби заклякла, і… Хлопче, що за чортівня? Ти серйозно збираєшся патякати весь вечір, а ми маємо залишатися в цій дурній позі вже цілих п’ять хвилин? Між іншим, моє коліно страшенно пече, а ти й не збираєшся стулити свою пельку. Навіть якщо я вже думаю, що ти нарешті замовк, насправді ти й далі говориш, говориш і говориш… І тоді, уф…
Я вимикаюся. Я знову повернулася в Зону. Я цілком розчиняюся в цій позі й відчуваю щастя та справжнє злиття із чимось значно більшим, ніж я сама.
Ця незбагненна мить між дурними думками в нашій голові та «вдиханням саме в цей момент» переважно й показує, як більшість із нас проживає своє життя. Замість того, щоби хвилюватися про загрозу вивихнути стегно (майбутнє) чи про те, як я погано почувалася, коли перебувала в цій позі (минуле), я могла б насолоджуватися чудовим відчуттям, яке мені доступне саме зараз.
Я ніколи не переставала дивуватися, як ми марнуємо дорогоцінний час, ганяючись за уявними речами, розігруючи драми й переживаючи через небажане волосся на обличчі, прагнучи, щоби нами захоплювалися та схвалювали наші вчинки. Або як ми постійно скаржимося на повільний Інтернет, спостерігаємо за життям якихось ідіотів, однак не помічаємо, що перебуваємо в епіцентрі справжнього дива, яке відбувається саме тут і саме зараз.
Ми живемо на планеті, котра якимось чином знає, як обертатися навколо своєї осі й рухатися своїм визначеним маршрутом, із шумом несучись посеред космосу! Наші серця б’ються! Ми можемо бачити! Ми можемо любити, сміятися, розмовляти. У нас є житло, комп’ютери, машини, нігті на пальцях, квіти, музика, медицина, гори і кекси! Ми живемо в Усесвіті необмежених можливостей, наповненому дивами! Той факт, що ми не бродимо безутішно, постійно схлипуючи від страху, вже вражає. З Усесвітом має бути щось схоже: «І що я повинен іще зробити, щоби змусити її прокинутися? Може, на неї просто налити дощу, свого найціннішого ресурсу?»
Усесвіт любить нас так сильно і так страшенно хоче, щоби ми скористалися його дивами, що інколи він нам телефонує й нагадує про це. Як у кіно, коли хтось дивом уникає смерті, а після цього переповнюється радістю та вдячністю, вибігає на вулицю, стрибає, сміється, обнімає усіх, кого побачить, як божевільний. Раптом усі «проблеми» зникають і диво, що ти живеш сьогодні, саме в цю мить, стає найголовнішим. Я знаю одного чувака, якого засмоктало в дамбу. Тоді він ледь не загинув, а зараз каже, що це був його найбільший досвід, який цілком змінив його життя. Ні, боронь Боже, я не бажаю цього нікому, але зберися з духом, бо, якщо тобі потрібна якась катастрофа для власного перетворення, вищі сили можуть її влаштувати.
Усесвіт також дає нам чудових учителів. Наприклад, тварин. Вони завжди живуть теперішнім часом, а їхня таємна сила може поманити нас за собою. Пес моєї подруги такий щасливий бачити
