людства, а наступної їм потрібно, щоб їх переконували у правильності їхньої думки, яку вони самі про себе вигадали; також у мене є винахідлива сусідка, котра не може вирішити, чи вона фінансовий геній та енергійна людина чи невдаха, яка може переселити свою сім’ю під міст після фінансового краху.
Уявлення про самого себе схоже на зоопарк.
Ми живемо, дрейфуючи поміж власними уявленнями про славу та нескінченними страхами, що ми просто ні на що не здатні (недостойні, ліниві, потворні), і що це лише питання часу – до того моменту, коли хтось викриє нас і здійме тривогу. Ми постійно себе мучимо, але для чого? Якщо ми можемо вирізнити щастя та славу (а я знаю, що ти можеш), навіщо ми марнуємо свій дорогоцінний час і витрачаємо енергію на зовсім непотрібні речі? Хіба наше життя не було б цікавішим, продуктивнішим і привабливішим, якби ми цілком прийняли свою прекрасну внутрішню сутність?
Повірити у те, що ти фантастичний, так само просто, як і повірити, що ти огидний.
Потрібно стільки ж енергії. Така сама кількість уваги. Отож, навіщо ми надаємо перевагу трагедії?
Ти коли-небудь помічав, як людина, котрою ти захоплюєшся, робить щось неймовірне, і ти щасливий за неї, але не здивований? Звичайно. Людина зробила щось феноменальне, і тому вона феноменальна! Але змусити себе побачити, який класний ти сам, це те саме, що змусити себе штовхати гігантську брилу на гору. Так, ми йдемо, ми піднімаємося, ми таки неймовірні! Упс! Ми ледь повземо, ми відхиляємося вліво! Пхай! Так, ми рухаємося. Ми молодці! Чекай, ми відійшли вправо… Ми бігаємо навколо брили, роблячи один крок уперед і чотирнадцять назад, коли на це зовсім немає потреби.
Натомість спробуй побачити себе очима тих, хто тобою захоплюється. Хто тебе розуміє. Хто не сумнівається у твоїх успіхах. Ці люди не мають жодного стосунку до твоїх страхів, побоювань, негативних уявлень про тебе. Усе, що вони бачать, – це твоя слава і твій потенціал. Стань одним із власних непохитних шанувальників, подивись на себе з іншого боку, звідки всі твої вагання не можуть тебе зачепити, і побач те, що чітко видно.
Ти маєш визначитися, як ти розумієш свою реальність. Чому, коли настає пора уявити себе, ти вибираєш щось значно скромніше від рок-зірки?
Ти – крутий. Ти був сам, коли прийшов у цей світ із криком, і ти сам зараз. Інакше Всесвіт із тобою не няньчився б. Тобі дозволено так багато, що твоя крутість зникає. Ти той, хто ти є. І ти будеш цією людиною завжди. Це не обговорюється.
Тебе люблять. Без тями. Страшенно. Безумовно. Усесвіт божеволіє від того, який ти класний. Усесвіт обожнює тебе і так міцно тримає у цупких обіймах, як горила. Він хоче дати тобі все, чого ти прагнеш. Він хоче, щоби ти був щасливим. Він хоче, щоби ти побачив те, що він бачить у тобі.
Ти незрівнянний. Думати про себе скромніше немає сенсу. Це так само, якби річка думала, що в неї забагато вигинів, чи що вона рухається надто повільно, чи що її течія зашвидка. Тож краще помовч. Ти вирушив у мандрівку, яка не має визначеного початку, середини чи кінця. Нема неправильних поворотів.
