тілом третього чоловіка й зайшлася довгим, тріумфальним криком первісної людини. Френ Ґолдсміт запам’ятала його на все життя.
Блондинку звали Дейна Юрґенс. Вона була з Ксенії, штат Огайо. Дівчину в светрі Кентського університету звали Сьюзен Стерн. Жінку, яка вхопила містера Дробовика за промежину, – Ширлі Геммет. Вони не знали, як звуть їхню товаришку, якій було років тридцять п’ять – коли Ел, Ґерві, Ронні та Вьордж підібрали її два дні тому, вона була в шоковому стані й тинялася вулицями містечка Арчболд.
Їхня дев’ятка зійшла з траси й заночувала у фермерському будинку західніше від Коламбії, уже за межею штату Індіана. Усі вони були в стані шоку, і потім Френні подумалося, що їхній похід через поле, від рожевого дому-причепа на заставі до фермерського будинку, міг видатися сторонньому глядачеві вилазкою на природу, яку організувала для постояльців місцева божевільня. Трава сягала їм до колін і досі була мокрою від нічного дощу. Їхні штани промокли до нитки. У повітрі незграбно ширяли білі метелики – крила комах обважніли від вологи, і вони то наближалися до людей, то відлітали геть, п’яно виписуючи кола й вісімки. Сонце намагалося пробитися, та поки що в нього нічого не виходило, і воно було лише світлою плямою, що ледь просвічувала крізь біле захмарене небо. Та попри це день уже почав розжарюватися: спека змагалася з вологістю, і повітря сповнювали зграї чорного вороння та їхні хрипкі, потворні крики.
«Зараз ворон більше, ніж людей, – подумала зачмелена Френ. – Втратимо пильність, і вони склюють нас із лиця землі. Помста чорнокрилого війська. Ворони їдять м’ясо? Ох, боюся, що так».
За ширмою пустопорожніх думок, наче сонце за хмарною запоною, ледь виднілися сцени з перестрілки, що на повторі прокручувалися в її голові – як і сонце цього страшного, вологого ранку 30 липня 1990 року, вони бриніли могутністю. Обличчя жінки стає червоною плямою. Стю падає. Мить пронизливого жаху – їй здається, що його застрелили. Один з нападників горлає «З’їли, сучари?!!», а тоді його поцілює Гарольд, і він щось торохкотить, наче кролик Роджер. Ломокартонний звук пострілів. Звірячий, переможний крик Сьюзен Стерн – вона стоїть над тілом, розставивши ноги, а з розчерепленої голови її ворога сочиться досі теплий мозок.
Поряд із нею йшов Ґлен. Його обличчя мало тонкі, сардонічні риси, однак наразі Ґлен виглядав пригніченим, загубленим, а сиве волосся розвіювалося навколо голови так, ніби копіювало поведінку метеликів. Він тримав Френні за руку й раз по раз машинально плескав її.
– Не дозволяй перестрілці на тебе вплинути, – сказав він. – Такі жахіття… без них не обійдеться. Найкращий захист – збиратися разом. Тобто суспільство. Суспільство – наріжний камінь арки, яку ми звемо цивілізацією, і єдиний дієвий антидот злочинності. Потрібно ставитися до таких… до таких… до подібних випадків… як до належного. То була лише окрема подія. Думай про них, як про тролів. Так! Тролі, йоґи та іфрити.[3] Типові чудовиська. Це я можу прийняти. Я приймаю це як очевидну правду – можна сказати, керуюся соціологічною етикою. Ха! Ха!
Той
Іфрит – різновид джина в арабській та мусульманській міфології. Певне, під «йоґами» Бейтман має на увазі щось лавкрафтіанське – у міфології, яку створив Лавкрафт, є зле божество, яке звуть Йоґ-Сототом.
