вискочила!
На крик прибіг королевич, а за ним і всі придворні. Упізнав принц свою кохану, міцно обійняв її, відразу ж відсвяткували весілля й зажили так, що краще не буває.
Три апельсини
Італійська казка
Жили колись король і королева. Був у них палац, було королівство, були, звичайно, й піддані, а от дітей не було.
Одного разу король мовив:
– Якби в нас народився син, я би поставив на площі перед палацом фонтан. І била би із нього не вода, а золотава маслинова олія. Щодня приходили би до нього жінки та благословляли би мого сина.
Незабаром у короля й королеви народився син.
Щасливі батьки виконали свою обітницю, і на площі забив фонтан. У перший рік фонтан олії здіймався вище за палацову вежу. Наступного року він став нижчим. І так із кожним роком королівський син більшав, а фонтан меншав.
Наприкінці сьомого року фонтан уже не струменів – із нього по краплі сочилась олія.
Якось королівський син вийшов на площу пограти в кеглі. Водночас до фонтана прибрела сива згорблена бабця. Вона принесла з собою губку та глиняний глечик. По краплинах губка всотувала олію, а стара витискала її в посуд.
Глечик майже наповнився. Аж раптом – трісь! – розлетівся в череп’я. Це королівський син ненавмисне влучив у глечик. Тієї ж миті висох і фонтан і не дав більше ані краплі олії.
Розгнівалася бабця й заговорила скрипливим голосом:
– Слухай мене, королевичу. За те, що ти розбив мій глечик, я накладу на тебе закляття. Коли тобі мине тричі по сім років, на тебе нападе страшна туга. І мучитиме вона тебе, поки не знайдеш дерево з трьома апельсинами. А коли знайдеш його й зірвеш три апельсини, тобі закортить пити. Отоді ми й подивимося, що буде.
Стара зловтішно засміялась і попленталася геть.
А королівський син і далі грався в кеглі й за півгодини вже геть забув і про розбитий глечик, і про бабине закляття.
Згадав про нього королевич лише тоді, коли йому виповнився двадцять один рік. Напала на нього страшна туга, і ні мисливські забави, ні пишні бали не могли її розвіяти.
– Ах, де знайти мені три апельсини?! – весь час повторював він.
Почули це якось батько з матір’ю й сказали:
– Невже ми пожаліємо для свого любого сина хоч три, хоч три десятки, хоч три сотні, хоч три тисячі апельсинів?!
І тієї ж миті вони засипали ними королевича. Та він тільки похитав головою.
– Ні, це не ті апельсини. А які мені потрібні, я й сам не знаю. Осідлайте коня, поїду їх шукати.
Королевичеві осідлали коня, він скочив на нього й поїхав. Їздив, їздив він шляхами, та нічого не знайшов. Тоді звернув королевич із дороги й поскакав навпростець. Доскакав до струмка і раптом чує тоненький голосок:
– Агов, королівський сину, гляди, щоб твій кінь не розтоптав мого будиночка!
Подивився королевич навсібіч – нікого немає. Глянув
