нареченій. Не бійся, я посаджу тебе на гілку дерева над оцим ставком. Тут тебе ніхто не побачить.
Він узяв її на руки, посадив на дерево, а сам поїхав до палацу.
У цей час кульгава, крива на одне око служниця прийшла до ставка полоскати білизну. Вона нахилилася над водою й побачила у воді відображення дівчини.
– Невже це я? – скрикнула служниця. – Яка я прекрасна!
Служниця підвела вгору очі, щоб подивитися на сонце, і помітила серед густого листя дівчину. Отут вона й зрозуміла, що бачить у воді не своє відображення.
– Агов, ти хто така і що тут робиш? – зі злістю крикнула служниця.
– Я наречена королівського сина й чекаю, коли він приїде по мене.
– Ну, це ще не відомо, по кого він приїде, – відповіла служниця й заповзялася щосили трясти дерево.
Наречена королевича, як могла, намагалася втриматися на гілках, але все-таки зірвалася з дерева і, впавши, знову перетворилася на золотавий апельсин.
Служниця жваво схопила той апельсин, поклала за пазуху й полізла на дерево. Тільки встигла вона примоститися на гілці, як під’їхав королевич у кареті, запряженій шісткою білих коней.
Служниця не стала чекати, поки її знімуть із дерева, і стрибнула на землю.
Королевич так і відсахнувся, побачивши свою наречену кульгавою та кривою на одне око.
А служниця йому:
– Е, любий, не турбуйся, це все в мене незабаром минеться. В око мені потрапила порошина, а ногу я відсиділа на дереві. Після весілля я стану ще кращою, ніж була.
Королевичеві нічого іншого не лишалося, як везти її до палацу.
Король із королевою дуже засмутилися, побачивши наречену свого сина. Але якщо слово дав, треба тримати. Тож стали готуватися до весілля.
Настав вечір. Весь палац так і сяяв вогнями. Столи були пишно накриті, а гості розкішно вбрані й веселі. Не радів тільки королівський син. Його гризла туга, наче він і не тримав ніколи в руках трьох апельсинів.
Наречена скуштувала одну страву, другу, але кожний шматок застрягав у неї в горлі. Їй хотілося пити. Та хоч скільки вона пила, спрага не минала. Тоді вона згадала про апельсин і вирішила його з’їсти. Раптом він вислизнув у неї із рук і покотився по столу. А біля королевича розкрився, і звідти вийшла прекрасна дочка короля апельсинових дерев.
Королевич узяв її за руки й підвів до батька і матері.
– Оце моя справжня наречена!
Злу брехуху негайно прогнали геть. А королевич із нареченою відсвяткували пишне весілля й прожили щасливо до глибокої старості.
Розумник Бортоло
Італійська казка
Жив колись в одному італійському селі парубок на ім’я Бортоло. І був він дуже кумедний із себе: рот здоровенний, ніс довжелезний, а підборіддя невеличке та гостреньке. Зате ходив він завжди усміхнений і всім розповідав цікаві-прецікаві історійки.
Селяни, було, тільки-но побачать Бортоло, так і починають реготати від одного
