в неї почали сльозитися очі. За кілька секунд прискіпливого спостереження вона полегшено здихнула: «Хоча – ні. Вісім секунд, дев’ять. Ніби пішов. Йде, йде. То мабуть у мене мозок завис від шквалу питань».
До тями її привів тоненький голосок:
– Мамо, тобі хтось телефонував…
– Дарма. Зовсім ні… то будильник спізнився мене розбудити.
– А моє волосся не спізнюється рости. Вже он яке довжелезне. Чому у мене росте волосся на голові? Навіщо? Бо Ктататику не треба. Він мені сказав, що підстрижеться… Буде лисим.
Замість відповіді мала почула:
– Ранок сьогодні якийсь дивний. Задовгий чи що? Час ніби зупинився. Навіщо? Невже й він вагається, приймаючи якісь важливі рішення? – насторожено промовила мама.
– Мамо, ти з Шушею розмовляєш у моїй кімнаті? – нагадала про себе Її.
Мама Фаня вийшла із кімнати.
– Чи ти не задуриш голову. З Шушею… Я вже не в тому віці. Сама до себе. Доню, моя люба, ти – дівчинка. Дуже гарна. – Вона поцілувала Її в щічку.
Фанасія виховувала свою доню згідно свого життєвого досвіду. Та це на повірку не давало бажаних результатів. Все відбувалося навіть всупереч намірам матусі. Хоча б оця сьогоднішня розмова про волосся. Вона була спровокована вранішнім заплітанням косичок. Її мала довге русяве волосся. Дуже гарне. Вона була від нього в захваті. Особливо коли сама собі робила зачіски. Фантазувала і розважалася. Заплітала косички не на потилиці, а на лобі або ж вплітала у волосся свої іграшки…
З косичками вона виглядала не такою дорослою, якою себе вважала. Не хотіла бути звичною дівчиною з косичками і все тут.
– Я знаю. Ти мені вже говорила.
– Нарешті ти знаєш і не питаєш.
– Ма, для чого дівчаткам довге волосся? Я чула, як одна тьотя в телевізорі говорила: «Бути гарними на радість людям протилежної статі».
– Ірчику, припини. Ми з тобою вже про це розмовляли.
– А я протилежної статі?
– Розумнице моя, згодом сама все знатимеш і воно стане тобі нецікавим.
– Згодом, – замріяно повторила Її.
– Давай краще сходимо сьогодні в зоопарк, мама спробувала змінити тему розмови. – Подивимося на звірів.
– У них волосся росте не тільки на голові.
– Її, ми люди, тому волосся у нас менше ніж у тварин.
Іринка на мить задумалася і ошелешила маму новим одкровенням:
– Ми розумніші за тварин, бо садимо їх у клітки, а не вони нас. Вони не знають набагато більше за мене. Краще вже до тата на роботу. Він покатає мене на конячці.
– Ого… я краще промовчу.
– Ма, краще до татка, – Її говорила і смикала маму за руку.
– Добре, домовилися. Завтра скачки. Він запросив дуже відомих жокеїв. Розважимося. Поставимо на якусь конячку… А потім на атракціони в містечко «Казка», – мама говорила це і мабуть подумки вже була
