Бучина – відьма в незрозумілому (чи то – в живому, то чи – в мертвому) стані
Частина перша
Улюбленець публіки
Олександр Демчин або Демч, як звали його знайомі, був веселим 28-річним парубком, що моментально став улюбленцем усіх незаміжніх лікарів, медсестер і лаборанток Т-кого районного територіального медичного об'єднання (а попросту говорячи – районної лікарні). Та й як можна було не любити веселого балагура, який постійно смішив усіх яскравими жартами. І це – не дивлячись на суворість його професії судмедексперта! Високий, стрункий, проте, з накачаними біцепсами, чорноокий та приязний брюнет, він постійно змушував швидко битися серця вільних дівчат. До нього у відділення так і норовили заглянути під будь-яким приводом, і навіть без нього, цікаві дівчатка з поліклініки і стаціонару.
– Ні, Демче, ось поясни мені, в чому секрет твого успіху у жінок? – ображено запитував у сусіда його друг патологоанатом.
Орест Манчишен був приблизно його віку і теж непоганий собою. Високий шатен в окулярах, міцнішого, ніж Демчин, статури, теж привертав увагу жіночої половини лікарні, але абсолютно в іншому сенсі. Про патанатомію історично в лікарні ходила погана слава, тому Манчишена злегка побоювалися. До того ж, від його вердикту залежала репутація лікарів-практиків. Саме тому, на «п'ятихвилинках» він сидів завжди в гордій самоті в першому ряду конференц-залу.
Олександр з'явився тут рік тому, побувавши перед цим, незрозумілим для всіх чином, на практиці в Польщі і Естонії. Приїхавши до Т-ського, Демч вирішив все перекроїти на зразок того устрою моргу, який так сподобався йому за кордоном. Але річ у тому, що своєї території відділення судмедекспертизи не мало, оскільки відділення відкрилося лише зараз. Тому, у зв'язку з відкриттям, начальник обласного бюро СМЕ написав листа місцевому головному лікареві з побажанням виділити для МРВ СМЕ приміщення. У зв'язку з відомчими наказами, той був зобов'язаний піти йому назустріч.
І в результаті, половина патологоанатомічного відділення, у тому числі, і один з двох секційних столів попали в розпорядження Демча. Спочатку колектив Ореста став на диби, одразу охрестивши експерта загарбником. Але познайомившись з новоприбулим, всі були зачаровані симпатичним Олександром, і визнали істину про те, що велика частина відділення і так була порожня. Отже, насправді ніхто не зазіхав на їхні права.
Демчин був неодружений, Орест – також, тому незабаром вони стали друзі – не розлий вода! Разом їздили на рибалку, разом збирали по осені гриби, разом ходили по дівчатах.
Орест визнавав, що його робота була нуднішою, ніж в Олександра. Той і на місця події їздив, і до суду ходив виступати, і окрім мертвих пацієнтів, дивився ще і живих. В самого Манчишена роботи було в багато разів менше. Розтинів було мало, і слава Богу! Хай люди краще живуть! Біопсій теж було небагато. Спочатку Орест дуже хвилювався за результати своїх експрес-аналізів. Але з досвідом став собі більше довіряти. Тому, у вільний час, а його у нього було багато, він читав книги з патанатомії й онкології, і сидів в гостях у сусіда, вчився судовій медицині.
– А раптом мені дадуть ще один район? Тоді я зможу тебе узяти на підробку, – запевнив його якось Демч і «досаждав» експертизою. В принципі, судова медицина Оресту подобалася в університеті, але він вважав цю дисципліну дуже «стрьомною». А патологічна анатомія захопила його своїм спокоєм.
– А як на мене, я б замучився дивитися на суцільні болячки! – сперечався з ним експерт.
– А на суцільні травми дивитися ти ще не замучився?
– Але у мене-то робота всіляка! Поглянув в мертвих, поглянув на живих, повивчав речові докази, почитав кримінальні справи. Цікаво ж! Романтика…
– Ну, ж бо, й поняття про романтику у Вас… дивні, – промовила Бася, судово-медичний лаборант, – Яка ж це романтика – розглядати, чим нанесена рана на голові – ножем або ломом?!
Тоді, рік тому, Демч дав оголошення в місцеву газету і оголосив конкурс на вакантні ставки лаборантів і санітара в нове відділення. Болеслава і Гоша – випускники медичного коледжу прийшли на «кастинг» останніми, і саме вони і були прийняті на роботу, як найрозумніші, непитущі й некурці. До того ж, ці молоді люди виявилися настільки зацікавленими страшним предметом, який не проходили в коледжі, що стали інтенсивно вивчати його самі. Це не могло не сподобатися такому здоровому фанатикові своєї справи, як Демч. Болеслава, взагалі, перед співбесідою читала якусь книгу.
– Що читаємо? – весело поцікавився начальник, проходячи повз них.
– Практикум з судової медицини. Вивчаю, як правильно готувати скельця для оглядів, – відповіла тоді Бася, і вбила цим Демча наповал.
Саме такі співробітники на службі і були йому потрібні!
– Ну, а ти що вмієш? – звернувся
