відпочивати! Які у нас плани на вихідні? – весело запитав Демч.
– У нас?
– Ну, ми ж тепер «разом» живемо?
– Я, взагалі-то, планував до батьків з'їздити… Ти хіба не поїдеш до них похвалитися, як все тут…
– Я – сирота, Оресте. Батьки загинули в автокатастрофі, а мене кинуло на підлогу, я і вижив. Рубці на голові і тілі залишилися… Але мені було близько року всього… Виріс в інтернаті. Так що їхати мені нема до кого. Хіба що, до родичів за кордон?
– Хочеш, поїдемо до моїх?
– Давай, ти поїдеш до них на наступні вихідні, а завтра покажеш мені місто?
– Добре, – погодився Орест.
– А як у вас з дівчатами?
– Цього у нас з надлишком вистачає!
– А чого ж ти тоді досі сам?
– Ну-у, як тобі сказати? Час провести є з ким. А ось, щоб зустріти серйозну для життя – поки не пощастило…
– Зрозуміло. Чи не там шукаєш, напевно?
– Може, – миролюбно відповів Манчишен.
– Я перепрошую, а який у вас знак був, що вхід заборонений?
– Не зрозумів, – здивовано витріщився на Демча Орест.
– Ну, коли ти не один?
– А-а-а! Так, в принципі, ніякого і не було.
– Непорядок! Давай так: якщо входити не можна – на ручку дверей вішаєш… – Демч обвів очима холостяцьку кімнату і побачив ремінь, що висів на дверцятах шафи.
– Ось, вішаєш ремінь. Лади?
– Лади.
Орест відчув, що з цього моменту життя стає веселішим, ніж раніше. Так, цей експерт – не те, що старий сусід-зануда по кімнаті! Дивно, як той ще знайшов собі дружину! Напевно, таку ж.
З наступних вихідних, Олександр почав активно вливатися в громадське та інше життя Т-ського. Щоправда, з прогулянкою по місту їм не зовсім пощастило тому, що в парку вони одразу натрапили на Баську, яка радо приєдналася до них, і почала розписувати красоти рідного міста, ніби Орест про них і до цього не знав!
Демчин глянув на розчароване обличчя колеги, який розкатав губу, думаючи, що вони моментально «склеять» місцевих красунь, і зрозумів, що від лаборантки вони не відбудуться, та розреготався.
– Це Ви чого? – насторожено запитало юне дарування експертизи.
– Так це ми про своє, про хлопчаче, – заспокоїв її начальник.
– Пропоную сходити в кіно, – знайшов, нарешті, Дамоклеве рішення Саня, і потягнув супутників до Будинку культури.
Чесно кажучи, вони і з малою Баською відмінно провели час. Погуляли.
Насміялися в кіно і після нього до упаду. Потім, провели її додому, здали під бабусин контроль, і більше вже не захотіли ніяких нових «подвигів».
Пішли в гуртожиток.
Але цілі у них, загалом, не збіглися. Хоча, швидше за все, збігалися, але навпаки. Можливо, вона теж шукала, з ким би познайомитися.
