брехав так натхненно і переконливо, що незабаром і сам Орест заслухався свого приятеля.
– А було таке, щоб хтось насправді не помер, а прокинувся тут? – напівпошепки запитала Алла.
– Ось що ти весь час вперед забігаєш? Я тільки хотів розповісти вам… Якось, під час ШТП постраждало кілька людей. У деяких лікар «швидкої допомоги» відразу констатував смерть і відправив до моргу, а деяких відправив до лікарні, де вони згодом і померли. Оскільки це був лікар – не судмедексперт, і не дуже розбирався в трупних змінах, то він допустив помилку, і відправив до моргу живу людину, яка була просто без свідомості.
– Жах! І що? – ахнули дівчата.
– А ось тепер уявіть, – Демч прикрив зсередини двері.
– Чоловік прийшов до тями і побачив, що лежить на підлозі. Поруч з ним знаходилися холодні тіла, які вже видавали специфічний трупний запах та запах крові… Він став озиратися і кликати на допомогу…
Навіть Орест став уявляти собі подумки таку картину.
– Чоловік з жаху закричав, сподіваючись, що хтось його почує. Але він навіть не знав, який час доби зараз.
Якби це відбувалося століттям раніше, то в камері знаходився б шнурок від дзвіночка в кімнаті чергового санітара. І той би почув, що в камері знаходиться жива людина. Але в двадцятому столітті така традиція поступово згасла. Людина побачила, що викликати допомогу не вдасться. Чоловік зрозумів, що чекати допомоги марно, і з останніх сил, хитаючись і падаючи, вирішив вибратися з мертвої пастки сам… Ожилий дістався до дверей і став гатити в неї кулаком…
– І що? – запитала Алла.
Всі чекали, затамувавши подих, продовження розповіді.
– Він стукав і стукав, але його ніхто не почув, бо була ніч. Його серце гулко стукало в грудях, незабаром горло стало стискати від нестачі кисню…
– І?
– І… вранці, санітар з подивом виявив, що у самого порога лежить ще тепле тіло, яке знаходилося абсолютно не на полиці, куди його спочатку помістили. Стиснуті кулаки були протягнуті до порогу… А експерт з подивом встановив при розтині смерть від гострого інфаркту та відсутність серйозних внутрішніх ушкоджень від травми.
– У-у-у, – розчаровано протягнули дівчата.
Демч так натхненно розповідав, що навіть Орест майже повірив йому. Правда, його так і кортіло запитати, коли саме таке відбувалося в його морзі. Він навіть єхидно примружив очі, але потім вирішив не псувати враження від розповіді друга. А Демч продовжував натхненно розповідати вже іншу історію. Дівчата були просто зачаровані байками Демча і мовчки дивилися тому в рота. Залишки алкоголю вже давно вивітрилися з їх організму під дією адреналіну, і для підтримки градуса спілкування був потрібний повтор ритуалу розпиття.
– Ну, як вам екскурсія? – запитав Саня.
– Це саме краще моє проведення часу тут! – захоплено визнала Алла, а Лера лише поплескала в долоні.
– А
