ти чого собі не поновиш свій радянський каземат?
– Та якось в голову не приходило, – чесно зізнався патологоанатом, – Все чекаємо, коли головлікар призначить ремонт.
– Ой, чого їх чекати?
– Та якось не хочеться свої кровні віддавати за ремонт…
– Та ти чого? Зробиш добре ремонт – років п'ять, а то й більше будеш відмінно себе почувати! Адже ти ж тут півжиття проводиш! Хіба ти не вартий того, щоб створити собі гідні умови?
Орест погодився, що новий сусід мав рацію. І на наступні вихідні теж організував ремонт.
За кілька днів все відділення було не впізнати. Головний лікар Михайло Іванович, зайшовши перевірити, як влаштувалося відділення СМЕ, був убитий наповал ініціативою співробітників облаштувати тепер зразково-показові відділення.
– А от на облаштунок моргу ми попросимо Вашої допомоги, – твердо сказав начальник СМЕ, – Нам потрібні хоч кілька морозильних камер.
– Ой, просити щось Ви можете, але все залежить від мера. Дасть фінанси – немає питань. Тільки він нам не сплатив навіть ще обладнання для реанімації, хоч і обіцяв рік тому.
– Нумо борімось!
– Яким чином з ним боротися? Пробували, марно.
– Це тому, що у Вас не було експертизи. А тепер ми маємо ефективні засоби для боротьби.
– Які це? – підозріло примружившись, запитав головний лікар.
– Поки що не розкриваймо наші секрети. Підімо спочатку законним шляхом: закидаємо його проханнями.
– А Ви пропонуєте незаконні шляхи вирішення? – сполошився головний.
– Ні-ні! – заспокійливо замахав руками Демчин, – Скажімо, просто екстремальні.
Борисов неодмінно покрутив головою і пішов до себе, будуючи припущення, які ж методи боротьби передбачає ризиковий судмедексперт. Але, оскільки Демч був непередбачуваним товаришем, то і прочитати його думки виявилося неможливим.
Отже, нове відділення запрацювало. І Орест тепер з подивом констатував, як же мало він знав раніше про роботу експертів.
У коридорах постійно хтось сидів, ходив, скаржився, сподіваючись зустріти співчуття… Іноді люди не сиділи в черзі, а стояли біля вікон, задумливо роздивляючись лікарняний сад, або дивувалися величезним китайським трояндам бабусі Болеслави. До речі, Баська перетворила відділення в справжню оранжерею, а Гоша облаштував кімнату «психологічного відпочинку». І тепер, у вільний від пацієнтів час, який найчастіше припадав лише на обід, все збиралися тут хвилин на тридцять на м'якому дивані і відпочивали.
Спочатку пацієнти намагалися прорватися на прийом і в не прийомний час, але Демч вирішив з самого початку припинити цю згубну практику, оскільки знав, що інакше йому взагалі сядуть на голову. Він не відчиняв двері з тринадцятої до чотирнадцятої години навіть ментам. І тепер ті теж терпляче чекали, поки відділення відновить прийом відвідувачів.
Олександр знав, що найголовніше в роботі – правильна організація праці. Тому він склав посадові
