style="font-size:15px;"> Його трохи здивував молодий вигляд худорлявого хлопчини середнього зросту, але він нічого не сказав з цього приводу, спитав, як Володя дістався, вийшов разом з ним з контори і показав, де їдальня, де камералка, повів в приготовану для нього квартиру в щитовому будинку. Поруч зі входом у квартиру височіло щось схоже на піл, який буває в сільських хатах на Україні, а тут на ньому узбеки звичайно сидять, підгорнувши під себе ноги, і п’ють чай. В експедиції цю споруду називають дастарханом, хоча узбецькою дастархан – це скатерть, яку кладуть на покритий килимом «піл».
В квартирі був тамбур, де можна повісити робочий одяг і поставити чоботи, а також кімната з залізним ліжком, застеленим свіжою постіллю, з тумбочками, столом, двійкою стільців і великим дзеркалом. Загалом, квартира готельного типу. Володя був цілком задоволений. Він залишив у тамбурі рюкзак і разом з начальником експедиції пішов до камералки, що займала половину щитового будинку без перегородок, де стояли столи для роботи геологів, великий стіл для геологічних мап і оточене бар’єром місце для Першого, тобто секретного, відділу з металевими сейфами. Поруч, через інші двері, був вхід до камералки геофізиків. Біля їх приміщення стояла каротажна автомашина, яка їздила на свердловини для виміру за їх глибиною радіоактивності і електричних властивостей порід.
В геологічній камералці у цей час були тільки інспектор Першого відділу – жінка років сорока, як потім з’ясувалось, дружина головного механіка експедиції, та немолодий геолог, який наносив на мапу точки геологічних спостережень. Він також потиснув Володі руку, сказавши «Просимо до нас у пекло!». Юрій Павлович обурився:
– Що ти кажеш? Яке пекло? Ну жарко, ну порошно, ну води не вистачає. Для пекла малувато.
– А щоденні макарони з тушонкою? – заперечив геолог. – Хоч би зелені якої-небудь привезли.
– Буде тобі зелень, будуть і сметана з кефіром. Сам знаєш, поки сюди довеземо, усе зіпсується. Я вже домовився щодо літака, треба тільки місце знайти для аеродрому. Такиру поруч нема, а на цей пухляк не сядеш.
Дійсно, грунт навкруги селища був м’який, складався з пилу, покритого тонкою кіркою. Варто було проїхати машиною, як залишався глибокий слід, а в повітрі півгодини стояв густий пил.
– Гаразд, ти тут освоюйся, з іншими познайомишся, коли повернуться, десь біля першої години, – з цими словами він поспішно вийшов з камералки.
– Чули, що ти приїдеш. Тепер стане легше. В експедиції три старших геолога, усі складають карти на своїх ділянках, ходять у маршрути, на своїх площах документують канави. А бурінням нема кому займатись. Роботи багато, у керносховищі лежить керн дванадцяти свердловин. На свердловини, що в бурінні, ніхто не їздить, є тільки один технік-геолог, він ледве встигає наряди закривати та брати проби з керну після каротажу.
– Добре, розберемось. Завтра поїду на бурові.
– Врахуй, що виїзд о п’ятій ранку, працюємо до полудня. Ходить одна машина, місць у кузові немає. Можна,
