з ним і вмовити укласти контракт на продаж товарів. У нас була угода – джентльменська угода – не робити цього, але ви намагалися.
– І ви теж, – огризнувся другий чоловік.
– Знаю, – спокійно відповів четвертий.
– Тому забудьмо про те, що нам слід було робити раніше, – нетерпляче урвав їх Форелл, – і подумаймо, як бути зараз. Навіть тоді, якби ми ув’язнили його чи вбили, до чого б це призвело? Ми навіть зараз не впевнені у його намірах, а якщо й подумати про найгірший варіант, ми не змогли би знищити Імперію, позбавивши життя одну людину. Можливо, десь чатував імперський флот, який рушив би на нас, якби той не повернувся.
– Справді, – погодився четвертий. – А тепер скажіть, що ви маєте із захопленого корабля? Я занадто старий для цих теревенів.
– Для цього вистачить кількох слів, – похмуро відповів Форелл. – Він імперський генерал або щось подібне. Це молодий чоловік, який довів свій талант полководця – так мені сказали – і є кумиром для своїх людей. У нього доволі романтична кар’єра. Історії, які вони про нього розповідають, без сумніву, наполовину вигадані, але навіть це робить його людиною, гідною захоплення.
– Що за «вони»? – вимогливо запитав другий.
– Екіпаж захопленого корабля. Слухайте, в мене є усі їхні свідчення, записані на мікроплівку і сховані у безпечному місці. Пізніше, якщо захочете, можете подивитися. Або й самі поговоріть із цими людьми, якщо вважаєте за потрібне.
– Як ви це з них витягли? Звідки знаєте, що вони кажуть правду?
Форелл насупився.
– Я був з ними не надто чемний, любий сер. Я бив їх, вгатив у них наркотики і немилосердно використовував зонд. Вони заговорили. Можете їм вірити.
– За старих часів, – раптом незрозуміло до чого сказав третій, – використовували б суто психологічні методи. Безболісні, самі розумієте, але дуже точні. Жодних шансів на обман.
– Ну, за старих часів багато чого було, – сухо сказав Форелл. – Однак тепер – нові часи.
– Але, – сказав четвертий, – що ж він тут хоче, цей генерал, цей романтичний диво-чоловік? – у його голосі відчувалася осоружна впертість.
Форелл гостро глянув на нього.
– Гадаєте, він розкриває своїй команді подробиці державної політики? Вони нічого не знають. Будьте певні, з них нічого витягнути не вдалося, а я намагався, присягаюся Галактикою.
– І це змушує нас…
– Певна річ, це змушує нас робити власні висновки. – Пальці Форелла знову тихо застукотіли по столу. – Цей молодий чоловік є військовим лідером Імперії, однак він вдавав із себе якогось князька з розсіяних зірок у закутку Периферії. Вже один цей факт мав би переконати нас, що його справжні мотиви не принесли б йому жодної користі, якби ми про них дізналися. Поєднайте природу його професії з тим фактом, що Імперія вже субсидіювала один напад на нас за часів мого батька, і перспективи вимальовуються загрозливі. Той перший напад не вдався. Сумніваюся, що Імперія має нас за це любити.
– Але
