згоду на участь Джоні Фонтане у вашому кінофільмі. Мені здається, що я вже чимало запропонував за таку невелику послугу. До того ж, я гадаю, надати цю послугу було б у ваших інтересах. Джоні якнайкраще підходить для ролі. Він казав мені, що ви самі це визнаєте. Дозвольте вас запевнити: коли б не так, ми б ніколи не просили вас про послугу. А якщо ви тривожитеся за свій капітал, то мій клієнт може фінансувати постановку кінокартини. Тільки, будь ласка, зрозумійте мене правильно. Ми знаємо, що ваше «ні» тверде. Ніхто не може і не намагається примусити вас зробити щось проти власної волі. Ми знаємо про вашу дружбу з містером Гувером. Я можу додати, що мій бос поважає вас за це. Він дуже високої думки про ваші стосунки.
Вольц бавився великою ручкою, прикрашеною червоним пташиним пером. Почувши про гроші, він зацікавився і перестав крутити ручку.
– Картина коштуватиме п’ять мільйонів, – сказав він поблажливо.
Хейген аж свиснув, щоб показати, як його вразила цифра, а потім промовив, ніби між іншим:
– У мого боса багато друзів, що покладаються на його поради.
Здається, вперше Вольц почав підходити до справи по- серйозному. Він уважно роздивився Хейгенову візитну картку і сказав:
– Я ніколи не чув про вас. Я знаю майже всіх значних адвокатів Нью-Йорка, але хто ви, в біса, такий?
– Я практикую в одній дуже поважній спілці й на інші справи не відвертаюсь, – сухо відповів Хейген. Він підвівся: – Не буду більше забирати ваш час.
Том простяг руку, Вольц потиснув її. Хейген ступив кілька кроків до дверей і знову повернувся до Вольца.
– Я розумію, вам доводиться бачити багатьох людей, що вдають із себе важливіших, ніж вони є насправді. Зі мною якраз навпаки. Чом би вам не перевірити це з допомогою нашого спільного знайомого? Якщо ви передумаєте, то зателефонуйте мені до готелю. – Він хвильку помовчав. – Вам ці слова можуть видатися блюзнірством, але запевняю вас, що мій клієнт спроможний зробити вам і такі послуги, які навіть містерові Гуверу виявилися б не під силу. – Том побачив, як звузилися очі кінопродюсера. Здається, до Вольца нарешті дійшло. – Між іншим, мені ваші фільми страшенно подобаються, – Хейген вимовив це з найулесливішою інтонацією, на яку був здатний. – Сподіваюся, що ви зможете й далі ставити такі. Країна потребує їх.
Уже надвечір Хейгенові подзвонила секретарка продюсера і повідомила, що за годину заїде машина, яка відвезе Хейгена на вечерю до заміського помешкання Вольца. Вона попередила, що доведеться їхати близько трьох годин, але в автомобілі буде що випити і чим перекусити. Хейген знав, що Вольц вирушив до дона власним літаком, і його цікавило, чому Вольц не взяв із собою і його. Голос секретарки ввічливо додав:
– Містер Вольц порадив вам прихопити із собою вашу дорожню валізку, а вранці він відвезе вас до аеропорту.
– Зроблю, як ви сказали, – відповів Хейген. І знов тут було над чим подумати.
