пекла нічим виправдатись перед своєю совістю, крім жалюгідного «як усі, так і я». Тож Совість залишає митця страждати в пеклі. Далі – контроверза. В діалозі з Мистецтвом автор виступає з позиції своєї втраченої совісті. Мистецтво старається довести, що з совістю в нього все в порядку, що в справах своїх він був правий. «Ти поет, художник, тобі все дозволено». – У відповідь автор: «Я поет. Я художник. Але я й член суспільства…» І миле раніше мистецтво стає демоном зваби. Пішла совість, не тішить мистецтво. Але ще залишається Натхнення – сила всепроникна, непрошена, але примхлива… візьми в руки перо – і осяяння («саторі») зійде на тебе… Кому кінець, а кому безсмертя.
Огидна мара обступила його з усіх боків. Тіні забутих чи загиблих рідних і близьких вихоплювала з небуття його хвора, розпалена уява. Він ще мріяв написати роман, героєм якого мав стати японський народ, але він так і не осягнув цього героя…
«Життя ідіота» – ще одна сповідь. П’ятдесят один маленький есей як маленькі нотатки із щоденника, в яких – віхи життя людини.
1. Епоха. «Людське життя не варте й одного рядка Бодлерового», – подумав він, позираючи згори на людей.
10. Учитель. (Йдеться про Нацуме Сосекі (1867–1916). Він сидів під розлогим дубом і читав учителеву книжку… Він читав, а йому вважалося, ніби високо в небі непорушно повисла скляна шалька терезів.
29. Форма. Глечик на саке з карбованим візерунком явив йому красу форми.
42. Регіт богів. «На жаль, боги не можуть так, як ми, заподіяти собі смерті…»
51. Поразка. Рука з пером затремтіла, з рота потекла слина. В голові йому прояснилося лише після дози 0,8 вероналу, і то на півгодини-годину. Він жив у сутінках, день у день без надії на майбутнє, спершись на тонкий пощерблений меч.
Акутаґава наклав на себе руки 4 липня 1927 року у віці 35 років. Він залишив по собі понад 100 майстерно написаних новел, які принесли йому світову славу, есеї, а також вірші в жанрі танка. Через 8 років по смерті митця було засновано «Премію Акутаґави», якою в Японії щорічно відзначаються видатні твори нових перспективних авторів. Вона стала і залишається найбільш престижною літературною відзнакою Японії.
На завершення повторимо тезу, висловлену видатним українським поетом Іваном Драчем у передмові до однієї з попередніх збірок перекладів українською:
«Митці типу Акутаґави – це розвідники людини в царині мистецтва, вони промацують нерозвідане, неспізнане. В їхніх грудях б’ється надзвичайно чутливе, безмежно добре людське серце. Вони часом доводять його до остаточного виснаження. Тоді вони не повертаються до війська, що їх спорядило на цей небезпечний шлях. Але іноді вони здобувають такі скарби, які можуть здобути лише смертники-камікадзе, бо іншим – живим – вони просто не даються до рук…»
Б. П. Яценко
Новелли
Брама
