горло навіть найстарішому чорному коту. Кожного дня, вилазячи з старої пачки, де й був його дім, кошеня настовбурчувало шерсть, випускало кігті, виставляло гострі зуби і було схожим на дику кішку. Його на смітнику так і прозвали – Тигреня.
Але повертаючись увечері додому, воно ставало знову маленьким та безпорадним. Засинаючи, воно жалібно нявкотіло, сумуючи за мамою та її пестощами. Воно зрозуміло, що вижити зможе лише тоді, коли показуватиме свої гострі зуби та кігті. Собою кошеня могло бути лише на самоті.
Так минула холодна зима і почалася весна. Сніг розтанув. Прокинулася перша травичка. Кошеня вже вжилося у свою роль «тигреняти» і все важче йому було скинути цю маску, залишаючись наодинці. Сьогодні воно навіть образило маленьке собача, яке, як і воно колись, приблукало на їхній смітник. Та кошеня тепер було головним на смітнику і не мало права когось жаліти. На душі було важко та гидко. Воно раніше, ніж звичайно, повернулось у свою домівку і тихо плакало.
Раптом кошеня почуло якісь кроки. Виглянуло. По стежині йшла маленька дівчинка і щось наспівувала. Вона була така гарна і мила, що кошеня забуло, що потрібно втекти. А може, й не захотіло тікати? Навпаки, вилізло з-під пачки і дивилось на дівча. Вона помітила кошеня.
– Ой, яке ти гарне! – вигукнула вона. – Ти чиє?
Кошеня завмерло. Притиснулось спинкою до пачки і не ворухнулось. Тікати!!! Та у голосі дівчинки забриніли такі добрі нотки, що кошеняті раптом сильно захотілось, щоб вона погладила його. Було дуже страшно, та це бажання виявилось сильніше. І коли дівчинка нахилилась та простягнула руку, кошеня лише ще більше напружилось. Але не втікло. Дівчинка ніжно гладила маленьке тільце, яке ще ніколи не знало ласки. А кошеня, приймаючи це тепло і добро від дівчинки, заспокоїлося й солодко муркотіло.
– Ходи зі мною. Я тебе зігрію, – сказала дівчинка. Вона взяла кошеня на руки і пригорнула до себе. – Не бійся, маленьке. Я любитиму тебе.
Кошеня вже не боялось. Воно було щасливе. Воно зуміло перебороти себе та довіритись цій маленькій дівчинці. Більше воно не хотіло бути злим та жорстоким «тигреням». Воно хотіло лише обіймів цих теплих рук і з великої вдячністю легенько торкнулося носиком її щоки.
Секрет страви
У наш жорстокий світ навіть людям теж доводиться боротися за місце під сонцем. Але іноді ми боїмося зізнатися, що насправді всередині нас живе оте маленьке кошеня, яке чекає на ласку й тепло і десь потай, на самому денці душі, мріє скинути із себе оту осоружну маску загрози. Але є на світі три чарівних слова, які здатні зробити справжнє диво: перетворити грізного звіра на лагідне маленьке кошеня.
І ви знаєте ці слова. Вони звучать дуже заспокійливо і ніжно: «Я любитиму тебе».
Страва 4
Мигдаль спогадів
Порція
3 сторінки
Час приготування
10 хв.
