домагався уваги пані Хміль…
Вона дала черепасі капусти. Поторсала Сенсея по шиї, вляглася на канапу і натягнула плед до самого підборіддя.
Чесно кажучи, слід було би самій зателефонувати літагенту. Мало що, а раптом вигідний контракт…
«Руйнування романтики, заземленість…» «Хочеться казки, Ірено… Іншого, так би мовити, світу…»
Треба було відповісти так: авжеж, ніщо не заважає вірити, що там десь, в іншому світі, краще і цікавіше… У чистому і прозорому світі, без нудних екзаменів, без Карательок, без податкової інспекції… Але ви помиляєтеся, бо…
Озвався телефон. Ірена зітхнула – на табло висвітився номер літагента.
– Так, я слухаю…
– Пані Хміль? Нарешті… Уявіть собі, у нас є замовник на весь цикл про Облогу!
– Але ж він ще не написаний…
– Це нічого! Авансом, під замовлення… Тільки, Ірено, заради Бога, вони просять обов’язково якоїсь магії. Темний Володар хоча б на віддаленому плані. Ну, ви знаєте, буяння фантазії, чарівники, артефакти, квести, поєдинки… Пані Ірено, ви пам’ятаєте, ми з вами вже про це говорили…
– Я подумаю, – підсумувала вона почуте.
Літагент досить добре встиг вивчити свою підопічну, щоб розрізняти всі відтінки цієї її звичної фрази.
– Пані Ірено… Бажано конкретної розмови, не по телефону. Де ми могли б зустрітися?
Вона зітхнула:
– Я візьму до уваги…
– Домовились, – голос у трубці спохмурнів. – Я передзвоню завтра вранці…
– Гаразд, – сказала вона з полегшенням і поклала слухавку.
Сенсей крутився коло ліжка, ліз лапами на плед, нахаба такий, лапи у нього – бруднющі…
…Ви даремно вірите, хлопці, що там, у цьому реальному світі, ви опинитеся в рядах сильних, знайдете гідне місце… Адже ті, хто дійсно вміють знаходити вигідне місце, – опиняються там в БУДЬ-ЯКОМУ світі… Вони будь-що перемагають на виборах, бо орудують мільйонами і зовсім не читають казок. Отож ви обманюєте себе, хлопці… А я вас обманювати не збираюся…
– Які дурниці! – сказала вона вголос. – Теж мені проблема…
Знову – телефон. Господи, ще один дзвінок – і вона відключить його…
Дзвонила знайома. Не так щоб дуже близька – але цілком приємна. З тих, із ким цікаво розмовляти двічі на місяць і бачитися двічі на рік…
– Ірено? Що ти робиш сьогодні ввечері?
– Спатиму, – сказала вона відверто.
– А хочеш, ми заїдемо за тобою? Сьогодні річниця весілля Ігоря і Янки, ми хотіли б…
Ірена ледве пригадала, хто такі Ігор і Янка. Ах, так, досить симпатична пара…
– …Цікаве товариство. І кілька твоїх читачів-шанувальників, ти їх іще не знаєш… Всі дуже хочуть тебе бачити. Ну як, їдьмо?
Ірена мовчала. Голос у слухавці трохи втратив певність:
– Ірено… ти здорова?
Вона подумала, що слід відповісти «ні». Відмогтися хворобою,
