вона почала описувати. Ще раз. Детально.
На двадцятій хвилині її розповіді Столь насупився. На обличчі його, перед тим млявому і розгубленому, проступили ознаки суворості:
– Пані Хміль… Не варто ухилятися від відповіді на одне з найважливіших питань: де ви були десять місяців поспіль? Поки творилися всі ці злодіяння? Пан Семироль говорив мені, що у вас є своя версія – дуже оригінальна…
Ірена скривилася:
– Неприємно грати роль божевільної… проте… мені нікуди відступати. Так, упродовж усих цих десяти місяців існування МОДЕЛІ я перебувала… в іншому світі. У світі, що послугував для МОДЕЛІ прообразом. В реальному світі. Я вийшла на пагорб (із вашої точки зору – нізвідки), спустилася до свого дому. Він був порожній, але сліди чужої присутності…
– Вибачте, пані Хміль. Отже, ви існуєте в двох світах одночасно?
Вона помовчала. Її співрозмовник вовтузився в кріслі, на місці управителя Сіта (крісло, зручне для здорованя, виявилося надміру для худої сідниці пана Столя).
– Ні, – сказала вона виважено. – Зараз – тільки тут. А вони там, у зовнішньому світі, чекають – не дочекаються, – вона глузливо посміхнулася.
– Он як? Цікаво, – Столь кивнув. – Якщо можна, детальніше… Про той, інший світ. Ким ви там були? Хто були ваші родичі та друзі… й кого з них ви, може, зустріли тут?
Ірена зітхнула. Закинула ногу за ногу (з іншого боку, що їй втрачати?…).
Вона набрала повітря в груди і заговорила.
Під кінець другої години бесіди пан Столь, із розумінням киваючи, обережно поцікавився:
– А скажіть-но, пані Хміль… Ви пам’ятаєте, коли у вас встановився… менструальний цикл?
Ірена вмовкла.
Те, що гуманітарну комісію цікавлять різноманітні питання, вона вже збагнула. Але це вже переходить усілякі межі…
– Бачите, це має значення для розгорнутого погляду на проблему…
– На проблему моєї вини?
Співрозмовник часто закліпав запаленими повіками без вій. У нього, схоже, розвивалося щось на кшталт кон’юнктивіту, і він усе частіше прикладав до очей свою білу, складену вчетверо хустинку.
– Зокрема… Не дивуйтеся, мої інтереси дещо специфічні…
Ірена вмовкла. Надія, що зародилася проти її волі, – що її нарешті ПОЧУЮТЬ – танула блискавично.
– Гм… пані Хміль. У ваших інтересах бути якомога відвертішою… Гаразд. Поговорімо про Анджея, вашого чоловіка. Ви розійшлися. Які були причини вашого розриву?
Ірена мовчала.
– Гм… Можливо, корінь ваших суперечностей був у несумісності… е-е-е… чисто фізіологічній? Як складалося ваше інтимне життя?
Ірена мовчала.
Тепер навіть найвідчайдушніша її істерика оберталася натомість тупим, непробивним мовчанням.
А вночі, натягнувши ковдру до самого підборіддя, вона зрозуміла, нарешті, чого хотів од неї цей миршавий Столь.
Згодом,
