Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко

      Я чую у ночі осінні,

      Я марю крізь синій сніг:

      Вростає туге коріння

      У землю глевку із ніг.

      Стають мої руки віттям,

      Верхів’ям чоло стає,

      Розкрилося ніжним суцвіттям

      Збентежене серце моє.

      Вростаю у небо високе,

      Де зорі – жовті джмелі,

      І чую: пульсують соки

      У тіло моє з землі.

      Зі мною говорять могили

      Устами колишніх людей,

      І їх нерозтрачені сили

      Пливуть до моїх грудей.

      О земле жорстока й мила,

      Ковтнула ти їхні дні —

      Усе, що вони любили,

      Віддай долюбить мені!

      Усе, що вони недомріяли

      У чорному ґвалті боїв,

      Хай клекотом і завіями

      Ввірветься в думки мої!

      Вслухайтеся, земле і небо,

      У рокіт страждань моїх —

      Живу не лише за себе,

      Я мушу жити й за них.

      Коли крізь розпач випнуться надії

      І загудуть на вітрі степовім,

      Я тоді твоїм ім’ям радію

      І сумую іменем твоїм.

      Коли грозує далеч неокрая

      У передгроззі дикім і німім,

      Я твоїм ім’ям благословляю,

      Проклинаю іменем твоїм.

      Коли мечами злоба небо крає

      І крушить твою вроду вікову,

      Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

      І в твоєму імені живу!

      Гранітні обеліски, як медузи,

      Повзли, повзли і вибилися з сил —

      На цвинтарі розстріляних ілюзій

      Уже немає місця для могил.

      Мільярди вір зариті у чорнозем,

      Мільярди щасть розвіяні у прах.

      Душа горить. Палає лютий розум.

      І ненависть регоче на вітрах.

      Коли б усі одурені прозріли,

      Коли б усі убогі ожили,

      То небо, від прокльонів посіріле,

      Напевне б, репнуло від сорому й хули.

      Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи[26]!

      Життя не наліза на ваш копил.

      Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій

      Уже немає місця для могил!

      Уже народ – одна суцільна рана,

      Уже від крові хижіє земля,

      І кожного катюгу і тирана

      Уже чекає зсукана петля.

      Розтерзані, зацьковані, убиті

      Підводяться і йдуть чинити суд,

      І їх прокльони, злі й несамовиті,

      Впадуть на душі плісняві і ситі,

      І загойдають дерева на вітті

      Апостолів злочинства і облуд!

      Диктатори, королі, імператори,

      Мліючи в димі хвальби,

      Роззявляли пащі, мов кратери,

      І гукали:

      –

Скачать книгу