аж тут мій брат забуває, що супроводжує мене, подвоює крок, залишає мене позаду, приходить додому один і замикається у своєму кабінеті. Я повертаюся додому за кілька хвилин після нього. Його неуважність видалася мені такою милою, що коли я побачила, як він прискорює ходу, я дозволила йому піти, не нагадуючи про те, що я поруч. Я заходжу до його кабінету і бачу, що він вже перебрався у домашній халат і дуже зосереджено працює. Він мене здивовано запитує, звідки я так пізно прийшла сама, я відповідаю, що повертаюся сама лише тому, що він залишив мене посеред вулиці і поспіхом побіг додому. Тоді він згадав, що ми йшли разом, і ми обидва засміялися від кумедності ситуації.
Кар’єра адвоката була не єдиною цариною діяльності, де відзначився мій брат, він також спробував свої сили на літературній ниві. Товариство мистецтв і науки міста Мец у 1784-му чи 1785 році проводило конкурс на таку тему: «Звідки взялася поширена в суспільстві думка, що покладає частину ганьби і покарання на усіх членів однієї родини, зумовлені вчинками одного з них? Чи ця думка є шкідливою чи, навпаки, корисною?» Мій брат, якого обурювала будь-яка несправедливість, завзято взявся за можливість спростувати широко поширений забобон і надіслав на конкурс свої міркування, де дуже красномовно дав оцінку обом запропонованим питанням і аргументував ствердне рішення стосовно останнього.
Максиміліан отримав нагороду за цей дискурс. У мене немає його зараз на руках; однак мене і досі вражає сила і потужність аргументів, які він наводить для спростування несправедливого забобону, який покладає незгладну ганьбу на цілу родину лише через те, що одного з членів родини звинуватили у злочині. О, брате, ти не передбачив, коли писав цей дискурс, що одного дня твою нещасну сестру, жертву цього суспільного забобону, будуть переслідувати й ганьбити лише через те, що вона є членом твоєї родини. Родини Робесп’єра – найдоброчеснішого з людей, чиє добре ім’я забруднили наклепами, зробивши з нього злочинця і чудовисько. Мій брате! Коли ти шукав відповіді у своєму найдобрішому серці і найчистішій совісті, тобі і на думку не спадало, що одного дня єдиному нащадкові твоєї сім’ї не буде де прихилити голову, тому що негідники занапастили твою репутацію. Не подумай же, мила тіне, що я хоч раз почервоніла від цього тавра, яким наклепники заклеймили наше ім’я. Я пишаюся ним. Я горда бути з тобою однієї крові, бути сестрою великого Робесп’єра, непохитного ворога всякої несправедливості та усілякої зіпсутості. Робесп’єра, якого б тепер утримувані аристократами борзописці історії возвеличували, якби він змовився з гнобителями народу [Стосовно вигаданих «Спогадів», виданих у 1830 під іменем Робесп’єра одним дуже «гідним» часописом «Універсель», що підступно поглумився над Шарлоттою Робесп’єр, написавши, що вона підробила свої нескромні спогади, і що вона, таким чином, дала можливість у цих «Спогадах» додати пропущене іншими біографами. Шарлотта Робесп’єр написала з цього приводу редакторові «Універсель» чудового листа, якого той
