жінки панували над ним, попри складні фінансові комбінації, що вже захоплювали його. Багатого, радісного, повного життя – ось чого він прагнув усим своїм єством.
Місіс Ковпервуд, незважаючи на різницю в літах, на той час здавалася цілком підходящою для нього подругою. Виведена зі свого напівсонного стану, вона тепер гаряче прив’язалася до Френка, з готовністю відгукувалася на всі його бажання і любила помріяти разом з ним. Їм обом хотілося дитини, і незабаром вона шепнула Френку, що чекає на цю радісну подію. Спершу Ліліан думала, що причина її безпліддя криється в ній самій, а тому була неабияк здивована і зраділа, коли переконалася в своїй помилці. Перед нею відкривалися нові горизонти – прекрасне майбутнє, яке тепер не залишало місця для побоювань. Френка радувала думка про повторення себе в дитині. Він думав про маленького Ковпервуда не без гордості.
Багато днів, тижнів, місяців і навіть років – принаймні перші чотири-п’ять років – йому приносило невимовне задоволення повертатися додому, розгулювати між квітників, запрошувати друзів на обід, кататися по місту з дружиною, посвячувати її в свої плани. Вона нічого не могла зрозуміти в його складних фінансових комбінаціях, але він особливо і не наполягав на цьому.
Зате кохання, прекрасне тіло Ліліан, її вуста, її спокійні манери – притягальна сила всього цього, та ще двоє діток, що з’явилися на світ за чотири роки їхнього сімейного життя, давали йому повне задоволення. Він гуцикав на колінах Френка-молодшого – свого первістка, дивився на його пухкі ніжки, на його іскристі очі, на ще майже безформний і схожий на бутон ротик і розмірковував про дивовижний процес дітонародження, невичерпне джерело для роздумів: від запліднення, таємничого періоду дозрівання плоду в утробі жінки і всих небезпек, з цим пов’язаних. Він пережив тяжкі хвилини, коли місіс Ковпервуд народжувала Френка-молодшого, передовсім тому, що вона сама була дуже налякана. Він побоювався за красу її тіла, його лякала думка втратити її і, стоячи за дверима в день появи на світ дитини, він, власне, вперше зазнав справжньої тривоги, хоч і не дуже сильної, – для цього він був надто врівноважений, надто перейнятий самим собою. І все ж його лякала думка, що дружина може померти, і тоді настане кінець теперішньому щасливому життю. А потім пронизливі, несамовиті крики – звістка, що все скінчилося щасливо, і можливість поглянути на новонародженого. Переживання цього дня розширили світогляд Френка, значно поглибили його розуміння життя. Він укотре переконався, що під поверхнею явищ, немов грубе дерево під шаром блискучого лаку, чаїться трагедія. Френк-молодший, а трохи пізніше – блакитноока і золотоволоса маленька донечка Ліліан на якийсь час заволоділи його уявою. Домашнє вогнище, врешті-решт, непогана штука! Так уже влаштоване життя, і наріжний камінь цього життя – домівка.
Немає змоги описати тут усі начебто дрібні, але загалом істотні зміни, які принесли з собою ці роки. Вони
