і користувались загальною повагою.
Багато банківських установ – їхнє коло безперервно ширилося – вважали Френка вартим довіри посередником для реалізації платіжних зобов’язань і отримання платежів за векселями. Він якось відразу вгадував, куди треба звертатися по гроші. З першого ж дня Френк взяв собі за правило завжди мати на руках тисяч двадцять готівкою, щоб негайно і без зайвих розмов відгукуватися на вигідні пропозиції.
Таким чином, він створив умови, за яких зазвичай міг відповідати: «Так, ясна річ, я беру це на себе!» До нього зверталися з проханнями провести ті чи інші біржові операції. Френк тоді ще не мав власного місця на біржі і спочатку не збирався його купувати, але згодом передумав і придбав місце не тільки в Філадельфії, але і в Нью-Йорку. Якийсь Джозеф Зіммерман, торговець мануфактурою, якому він допоміг реалізувати ряд векселів, запропонував йому взяти в своє відання його акції кінних залізниць, і Френк знову став завсідником фондової біржі.
Тим часом змінилося і його сімейне життя. Сімейні підвалини стали міцнішими, непорушними, побут – більш вишуканим. Місіс Ковпервуд, наприклад, була змушена час від часу піддавати критичному перегляду свої знайомства, так само, як і він свої. За життя містера Семпла коло знайомих Ліліан складалося переважно з сімей роздрібних торговців і декількох дрібніших оптовиків. Крім того, Ліліан дружила з двома чи трьома дамами, прихожанками тієї ж таки пресвітеріанської церкви. Колись влаштовувалися так звані «парафіяльні чаювання» та вечірки, на яких вона була присутня з містером Семплом, або ж вони спільно наносили обтяжливі візити до своїх родичів. Ковпервуди, Вотермени та інші сім’ї того ж рангу були щасливим винятком на загальному тьмяному тлі.
Тепер усе змінилося. Молодий Ковпервуд не дуже-то цікавився родичами Ліліан, а ті, зі свого боку, віддалилися від неї через з їх точки зору неналежний шлюб. Сім’я Френка і раніше була пов’язана з ним тісними узами теплих родинних почуттів і загальним прагненням до благополуччя, але найголовніше – він зумів завоювати прихильність кількох справді поважних осіб. Френк запрошував до себе в гості (зовсім не для обговорення справ, бо це було б не в його дусі) банкірів, заможних людей, які вкладали гроші в різні підприємства, і клієнтів – теперішніх і майбутніх. На берегах річок Скуїлкіл, Віссахікон і в багатьох інших місцях розташовувалися заміські ресторани, куди приємно було навідатися недільного дня. Френк і Ліліан часто їздили до вдови Сенеки Девіса, до судді Кітчена, відвідували знайомого юриста Ендрю Шарплеса, Гарпера Стеджера, особистого повіреного Френка, і багатьох інших. Ковпервуд володів даром привітного і невимушеного спілкування. Ніхто з тих, що знали його (хоч чоловік чи жінка), не підозрювали всієї глибини його натури. Френк завжди і повсякчас думав, але це не заважало йому насолоджуватися життям.
Одним з його найбільш ранніх і найбільш щирих захоплень був живопис. Він палко любив природу, але, сам не
