скуповував великими партіями боргові зобов’язання і облігації Техасу. Ця республіка, яка боролася з Мексикою за свою незалежність, випустила ряд позик на суму в десять – п’ятнадцять мільйонів доларів. Передбачалося включити Техас в низку штатів США, і в зв’язку з цим через конгрес був проведений законопроект про асигнування п’яти мільйонів доларів в рахунок погашення колишньої заборгованості республіки. Гранд пронюхав про це, так само як і про те, що частина боргових зобов’язань, з огляду на особливі умови їх випуску, буде оплачена повністю, інші ж – зі знижкою, і що заздалегідь вирішено інсценувати провал законопроекту на певній сесії, щоб відлякати тих, хто, почувши про таку комбінацію, надумав би з метою наживи скуповувати давні зобов’язання. Гранд поставив до відома Третій національний банк (а отже, про це дізнався і помічник касира Ковпервуд). Той розповів усе дружині, а через неї це дійшло до Френка – його ясні великі очі загорілися. Він запитував себе: чому батько не скористається нагодою і не придбає облігації Техаської республіки особисто для себе? Адже він сам казав, що Гранд і ще троє-четверо спритників нажилися на цьому – тисяч по сто зиску! Либонь, тато вважав це не цілком законним (хоча і протизаконного тут, власне, нічого не було). Чому б не винагородити себе за таку позалаштункову обізнаність? Френк вирішив, що його батько – надміру чесний, надто обачний. От коли він сам виросте і стане біржовиком, банкіром і фінансистом – то вже, звичайно, не пропустить такої нагоди!
Якраз саме тоді до Ковпервудів приїхав родич, який ніколи раніше їх не відвідував, – Сенека Девіс, брат місіс Ковпервуд. То був білолиций, рум’яний і блакитноокий здоровань, зростом в п’ять футів і дев’ять дюймів, міцний, круглоголовий, із блискучою лисиною, обрамленою кучерявими кущиками золотаво-рудого волосся. Одягався він досить елегантно, ретельно дотримуючись моди – квітчастий жилет, довгий сірий сюртук і циліндр (невід’ємний атрибут успішної людини). Він полонив Френка з першого погляду. Містер Девіс був плантатором, володів великим ранчо на Кубі. Він розповідав хлопцеві про життя на острові – про заколоти, засідки, люті сутички з мачете в руках на його власній плантації і про безліч інших цікавих речей. Він привіз із собою купу грошей, цілу колекцію індіанських цікавинок і кількох невільників. Один із них – Мануель, високий і худий негр – невідлучно перебував при ньому, вочевидь, як його охоронець. Містер Девіс експортував зі своїх плантацій цукор-сирець, який вивантажували в Південній гавані Філадельфії. Дядько зачарував Френка своєю простацькою життєрадісністю, що здавалася в цій спокійній і стриманій сім’ї навіть дещо грубуватою і розв’язною.
Нагрянувши у недільний вечір несподівано й негадано, дядько викликав у сім’ї радісний захват.
– Та що ж це таке, сестрице! – вигукнув він, ледве угледівши місіс Ковпервуд. – Ти анітрохи не погладшала! А я ж бо думав, коли ти виходила заміж за свого поважного Генрі,
