їх іти походом, аби повернути йому – та хто він такий, врешті-решт? – хутір та викрадену жінку. Ще б пак! Жінки для козаків, що їх вони міняють на тютюн, невелика цінність, вони обходяться без них. І не підуть за ним походом, аби повернути йому хутір. А от щоби звільнити Україну, витурити з неї ляхів – підуть. У вогонь, і у воду, і в саме пекло, аби принести Україні-неньці рай. І збагнувши це, Хмельницький і закликав козаків… Ні, ні, не повертати йому викрадену жінку та хутір, а йти походом, щоби повернути українцям забрану в них Україну і створити свою, козацьку державу. А звільнивши Україну, він, як кажуть, по ходу кампанії, звільнить і свій хутір, і, головне, викрадену його любку-голубку…
Першим про втечу Хмельницького із в’язниці дізнався польський коронний гетьман Потоцький, як і про те, що втікач уже прибув на Січ, щоб підбурити козаків до зброї. Тож звелів послати до Микитинської Січі наказ, аби втікача схопили й доставили до нього. Дізнавшись про це, Богдан залишив Січ і вирушив на Низ, до лиману. Але за ним погналася польська залога, що була на Січі, – 500 козаків-реєстровців і 300 поляків.
Як свідчить Дмитро Яворницький, «помітивши погоню, Хмельницький послав до козаків, що переслідували його, двох своїх співучасників і через них переконав козаків, що він повстав проти поляків, а не проти кровних і єдиновірних товаришів, і наміряється захищати благочестиву віру, до чого і закликає всіх своїх одноплемінників. Тоді козаки збунтувалися проти поляків, частину їх перебили, частину розігнали, після чого звільнили все Запоріжжя від лядського гніту».
Хмельницький повернувся на Січ і в присутності всіх січовиків, кошового отамана, старшин виголосив промову, в якій «красномовно зобразив наругу єзуїтів над православною вірою і служителями святого вівтаря, глум сейму над козацькими правами, насильства польських військ над жителями українських міст і містечок, про здирства і знущання».
І насамкінець заявив:
– До вас несу я душу й тіло, – сховайте мене, давнього товариша, захищайте самих себе, бо й вам це загрожує.
Говорив він так гаряче й палко, не говорив, а наче гнівну, але святу пісню співав, тож вражені його промовою козаки відповіли:
– Приймаємо тебе, пане Хмельницький, хлібом-сіллю і щирим серцем!
Було ухвалено збирати в Січі всіх козаків. Як писатиме М. Костомаров у своїй праці «Богдан Хмельницький», «з лісів і ущелин прибігли в січ хлопці-втікачі, котрі жили під назвою лугарів, степовиків і гайдамаків по берегах Дніпра, Бугу, Самари, Конки у землянках, одягнені у звірині шкури, вдоволені лише мізерною тетерею та зате вільні, як вітер, за висловом їхніх пісень».
Поки Хмельницький ходив у Крим, щоб знайти там допомогу в боротьбі з поляками, кошовий Федір Лютай збирав козацтво – все кінне й піше низове Запорізьке Військо, бо переконався: Хмельницький на Січ прибув, щоб підняти козаків на захист України від польської шляхти. За це готовий був хоч і на смерть іти і сам кошовий отаман. Як
