якому судитиметься стати першою Січчю на Дніпрі за порогами…
І прибув, як уже мовилося, з козаками-паливодами та з джурою молодесеньким…
А треба вам сказати, що той, хто вперше, вирішивши стати козаком, військовим товаришем, прибував на Січ іще зеленим юначком, без військового та без житейського досвіду, то мав якийсь час побути на становищі «молодика», або «джури», аби набратися військово-козацького досвіду. Під керівництвом звичайно ж старшого запорожця. (Чи не в кожного бувалого січовика таких молодиків, яких він учив «на козака», бувало й по кілька.)
Джурами також називали зброєносців козацької старшини. Це були своєрідні ад’ютанти для різних доручень в офіцерів.
А вже як молодик із роками набирався військового досвіду, показував свою кмету, звитягу та мужність, і надто, коли з козаками витримував з честю морський похід, тоді вже й ставав повноправним козаком…
І князь Дмитро Вишневецький прибув на Хортицю облаштовувати там Січ разом зі своїм джурою. Спершу козаки на княжого джуру й уваги не звернули, джура як джура, кожний старшина козацький неодмінно мав свого джуру – зброєносця і помічника. Княжий джура вдався на вроду: карі очі, чорні брови, біле личко… Стрункенький такий, тільки голосок у нього був мовби не чоловічий, а ніби дівочий – тоненький та дзвінкий… Придивилися козаки – і з подиву аж свиснули: дак це ж дівчина у князя, а не якийсь там джура! Дівчина, хоч і вбрана в козацький одяг. І спить вона разом із князем, і дехто чув, ночами у них таке відбувається, таке… Аж стогне той джура в козацькому вбранні.
І ясно стало козакам: любов у них. У князя з джурою, в ролі якого виступає кралечка, тільки й того, що вбрана в козацький одяг.
І почали козаки ремствувати: у князя любка-голубка, а вони вже й забувати почали, що таке жінка та як з нею любощами займаються… Почали бурчати: нам би теж кожному по такому джурі. Чому це князь має коханку, звабу юну, а їм зась… І чоловіче товариство Січі, зголодніле до жінок, почало в князя вимагати дозволити і їм завести по любці-голубці… На Січі всі рівні – хоч князь, хоч простий козак. То чому князеві можна, а козакам – зась?
Князь Вишневецький про таку забаганку козаків спершу і слухати не хотів.
– Козак мусить воювати, – казав, – а не біля дівки-жінки ніжитись…
– А сам ніжишся з дівкою, хоч і вбрав її, аби відвести нам очі, в козацьке вбрання та за джуру свою любку-голубку видаєш…
Козаки не вгамовувались, і князь збагнув: так і до чварів-розбратів на Січі недалеко. І причиною тому стане його любка-голубка, з якою він ночами і справді, любов крутив…
І, кажуть, велів князь свою любку-голубку, аби розбрату не було, кинути зі скелі у Дніпро… Так воно було насправді чи не так, але подейкують, що таки й так… А вчинивши таке, князь Вишневецький як шаблею рубонув:
– Віднині і довіку не бувати на Січі жінкам! Козаки мусять воювати, а не біля жінок пропадати! А хто з козаків не послухається і заведе собі на Січі жінку, любку-голубку, того велю теж скинути зі скелі у Дніпро!
Може,
