скарб». Про те, що запоріжці господарювали на Скарбній, свідчить і такий факт: у гирлі річки в минулому столітті було знайдено дві затоплені «чайки».
Так от, Хортиця й межувала зі знаменитим козацьким Великим Лугом – дніпровськими плавнями, що були родючими і плодючими, багатими на рибу, різних птахів, дичину, та ще й були вкриті лісами-чагарями та цілющими травами. Плавні були помережані річками, єриками, протоками й протічками, озерами та балками. Як повесні води заливали Великий Луг, то незатопленими залишалися лише підвищені місця, перетворюючись у тимчасові острови серед моря розбурханої повені… Вважається, що Геродот, який кілька тисячоліть тому відвідав Дніпрові (тоді Бористенові) береги та описав вкриту лісами і травами низину, порізану й омиту протоками Дніпра-Бористена, то він назвав її Гілеєю, яка в козацькі часи прибрала ймення Великий Луг.
Запоріжці тому й називали Великий Луг своїм батьком, що він був джерелом їхнього життя. Та й добре захищав козаків своїми неприступними пущами, протоками, річками та озерами чи багнищами від татар. Та й до всього Великий Луг посідав особливе місце в духовному житті козацтва. Тож тоді козаки й співали, що Січ – мати, а Великий Луг – батько. Чи як у Т. Шевченка:
А піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним батьком Запорізьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити…
«На південний захід річище Дніпра помітно розширювалося. Тут починалася Військова Скарбниця. За переказами, в цьому місці запоріжці ховали військовий скарб. «Розповідають, – писав Боплан, – що козаки заховали тут у каналах безліч гармат, і ніхто з поляків не знає цього місця, бо вони ніколи не бувають тут, а козаки, зі свого боку, тримають це у великій таємниці». У Військовій Скарбниці, у вузьких звивистих протоках, серед густих заростів очерету й чагарнику, стояла Запорізька флотилія. Скрізь у надійних місцях розташовано козацькі пікети. «Тут, – писав Боплан, – загинуло чимало турецьких галер… які заблудилися між островами і не могли знайти дороги, тоді як козаки у своїх човнах стріляли в них з очерету. Відтоді, – додає він, – галери не заходять у Дніпро далі як на 4–5 миль від гирла»
Через Вольності Війська Запорізького низового, а там він і широкий, і глибокий, і швидкий, Дніпро простягнувся більш як на 500 кілометрів.
І всі береги його в нижній течії – за винятком хіба порогів – вкриті густими плавнями, щедро зарослі трав’яними хащами, чагарниками та лісами, ще й перетяті в різних напрямах посестрами його, блакитними річками, протоками й озерами, лиманами – тільки вздовж його берегів їх було 465!
А ще ж дев’ять порогів – Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситець, Вовнигівський, Будилівський, Лишній та Вільний!
А ще ж забори – пасма диких гранітних скель, що розкидані по руслу ріки, особливо з правого берега, але які не перетинають ріку повністю з одного берега на інший, залишаючи вільний прохід для суден, всього їх 91, а шість із них просто-таки велетні. А ще ж то
