(від лат. Jesus – Ісус) звуться члени католицького чернечого ордену «Товариство Ісуса». Орден заснував у 1534 р. І. Лойола – іспанський теолог. Зокрема, він створив систему єзуїтського виховання, спрямовану на придушення волі людини й перетворення її на слухняне знаряддя церкви. У 1622 р. католицька церква проголосила Лойолу «святим».
Єзуїти дотримувалися – і дотримуються – свого головного девізу: «Мета виправдовує засоби». Тож єзуїти допускають будь-які підступні дії, що йдуть на користь католицькій церкві. Протягом XVI–XVIII ст. вони проникли в Україну, де всіляко підтримували колонізаторську політику польських феодалів на українських землях. Їм належить ідея про унію православної церкви (простіше, знищення її) з католицькою. Насаджували уніатство в Україні, зокрема створювали єзуїтські школи – діють вони і нині – як єзуїтські орденські товариства – в 90 країнах світу.
Одна з таких шкіл окатоличувала православних юнаків у Львові. Юного Богдана батько віддав до Львівської єзуїтської школи (колегії), аби він вивчив там польську й латинську мови, без знання яких у Речі Посполитій годі було й сподіватися на успішну кар’єру. Богдан навчався у цій колегії з 1609 р. по 1615 р., успішно пройшов класи граматики, поетики і риторики, опанувавши польську й латинську мови.
Варто наголосити, що єзуїтські колегіуми в Україні створювалися польсько-шляхетським урядом для боротьби проти православ’я, проти української культури, з метою окатоличення та ополячення української молоді. Але, як пише Олена Апанович, «світ чужої віри не заполонив душі молодого Хмельницького; згодом, у ході війни, він вимагав закриття єзуїтських колегіумів на визволеній території України».
Хай там що, а попервах, поки Богдан не виступив проти них зі зброєю в руках на чолі своїх козацьких полків, поляки зволялися до нього і навіть дали йому посаду сотника, та й служив їм тоді син підстарости Михайла Хмельницького вельми вірно.
А потім був «турецький гамбіт» в біографії обох Хмельницьких – батька Михайла і сина Богдана. У 1620 р. почалася польсько-турецька війна, і Богдан разом із батьком та чигиринськими козаками вирушив на війну, де приєднався до війська С. Жолкевського. Але на лихо не має втіхи… У жовтні того ж року поляки зазнали жорстокої поразки під Цецорою, поблизу Яс (тепер територія Румунії). Це була Хотинська війна 1620–1621 років. Шляхетське військо на чолі з великим коронним гетьманом С. Жолкевським (понад 8 тисяч вояків) рушили до Яс. На допомогу Жолкевському молдавський господар прислав невеликий загін – близько 600 вояків, але то були незначні сили. І ось під Цецорою польсько-українське військо зітнулося з чималим турецько-татарським військом чисельністю до 40 тисяч вояків. І зазнало катастрофічної поразки. Поляки почали масово тікати, покидавши все і вся. Їхнє військо було повністю розгромлене. Михайло Хмельницький поліг у тому бою, а син його Богдан потрапив у полон до турків. Був він тоді молодим сотником Чигиринської сотні, куди вступив не без допомоги батька. І ось… Батька немає, а
