принесуть козаки з церкви паски, поставлять їх, а самі мерщій за люльки: «А ну те, братчики, беріться за люльки, нехай паска постоїть…». Люлька для запоріжця – сестра рідна, подруга люба. Навіть на коня сівши, козак одразу ж запалить люльку, і верству за верствою кінь біжить, а запоріжець усе смалить люлечку свою. У них крім того, що була в кожного своя, індивідуальна люлька, мали вони ще й «обчественну»: нею слугувала чимала люлечка, обцяцькована намистом і коштовним камінням, різними бляшками та написами на кшталт «козацька люлька – добра думка». З такої люльки, всівшись кружком, смоктало дим ціле товариство – почережно, коли щось там обмірковували чи коли готувалися до нового походу. (Були в них ще й нюхальні ріжки з тютюном.)
Ні з ким козаку так не думалось, як із люлечкою, коли він попихкує собі димком та міркує щось там…
Козакові, як тому бідному сіромасі:
Ненька стара, жінки нема, а сестра малая.
Чом же в тебе, козаченьку, сорочки немає?
Ой сів пугач на могилі та «пугу» та й «пугу»!
Гей, пропадати козакові та в темному лугу!
А ось люлька, тільки тютюнцем її натрусить і вогню викреше, вмить розганяла його невеселі думки, і життя враз ставало веселішим та бадьорішим.
І вже безтурботність чи не через край хлюпає:
Се козак запоріжець, ні об чім не туже:
Як люлька є й тютюнець, то йому й байдуже.
Люльку курить – не гуляє
І на серці радість має…
…А вірная дружинонька, Ганна Сомківна знай старається, добрий тютюнець у неї ніколи не вибуває та будь-якої миті дня чи ночі – це якщо чоловік не в поході, а дома, – подасть люлечку, викреше Богдан вогню, затягнеться і скаже:
– Нарешті і я козак!.. І люльку свою маю, і Ганнусю маю – жити мені й жити як у Бога за пазухою… Сам Господь мені таку жіночку послав. Га, Ганнусю? Тебе сам Бог мені послав?
– Бог, Бог, – погоджується Ганна. – Йди, каже, Ганно, до Богдана, кращого мужа за нього і в світі білому немає.
І прожили вони разом більше двадцяти років. Дітей народили шестеро (за іншими даними – семеро). Ганна виявилась не лише чудовою дружиною, а й такою ж господинею і матір’ю. І все в них і далі було б добре (сотник Богдан водив своїх козаків у походи – туди, куди йому наказували та посилали поляки), а жона терпляче чекала його на хуторі, доглядала дітей та вела господарство. Тож і діти були доглянуті, і господарство, і маєток під недремним оком пані сотниківни теж просто-таки процвітав. І все б і далі у них було до ладу, якби не ворожнеча (сотник Богдан тоді й не думав про долю підневільного свого народу, що стогнав під п’ятою окупантів, сиріч шляхти, та й служив він вірно тим окупантам, які знущалися з його народу) і все б у них і далі, кажемо, було добре й до ладу, якби не ворожнеча, що раптово спалахнула між Даніелем Чаплинським та Богданом Хмельницьким.
І ось через що все почалося. Як кажуть проникливі французи: шерше ля фам. Так, так, у всьому шукайте жінку. А втім, що її шукати, як вона
