рядку, що встановився наприкінці «холодної війни». Приємна в прочитанні, «Брама Європи» захопить тих, хто добре знайомий з московським викладом фактів, пізнавальною подорожжю минулим України.
Брама Європи
Громадянам України
Рис. 1. Грецькі колонії. 770–100 рр. до н. е.
Рис. 2. Київська Русь у 980—1054 рр.
Джерело: Zenon E. Kohut, Bohdan Y. Nebesio, and Myroslav Yurkevich, Historical Dictionary of Ukraine (Lanham, Maryland, Toronto, Oxford: Scarecrow Press, 2005)
Рис. 3. Руські князівства близько 1100 р.
Джерело: The Cambridge Encyclopedia of Russia and the Former Soviet Union (Cambridge: Cambridge University Press, 1994)
Рис. 4. Золота Орда близько 1300 р.
Джерело: Paul Robert Magosci. A History of Ukraine: The Land and Its People (Toronto: University of Toronto Press, 2010), p. 117, map. 10.
Рис. 5. Землі Речі Посполитої в XVI–XVIII ст. ст.
Джерело: Encyclopedia of Ukraine, ed. Volodymyr Kubijovy///c and Danylo Husar Struk, vol. IV (Toronto: University of Toronto Press, 1993)
Рис. 6. Козацька Україна близько 1650 р.
Джерело: Mykhailo Hrushevsky, History of Ukraine-Rus’, ed. Frank E. Sysyn et al., vol. IX, bk. 1 (Edmonton and Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2005).
Рис. 7. Гетьманщина та навколишні території в 1750-х рр.
Джерело: Zenon E. Kohut, Russian Centralism and Ukrainian Autonomy: Imperial Absorption of the Hetmanate, 1760s—1830s (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1988), p. xiv.
Рис. 8. Поділи Польщі
Джерело: Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine: The Land and Its People (Toronto: University of Toronto Press, 2010), no. 25, p. 319.
Рис. 9. Радянська Україна
Джерело: Volodymyr Kubijovyc and Danylo Husar Struk, eds. Encyclopedia of Ukraine, vol. 5 (Toronto: University of Toronto Press, 1993) p. 441.
Рис. 10. Російсько-український конфлікт
Вступ
Українці мають таке саме право пишатися своєю роллю у зміні світу, як шотландці та інші нації, про які написано книжки, що підтверджують їхні претензії на формування курсу історії людства. У грудні 1991 року, коли українські громадяни масово пішли голосувати за свою незалежність, вони одночасно списали Радянський Союз на смітник історії. Тодішні події в Україні мали далекосяжні міжнародні наслідки й дійсно змінили хід історії: уже за тиждень після українського референдуму розпався Радянський Союз і президент Джордж Буш оголосив про завершення довготривалої та виснажливої «холодної війні».
Потім світ побачив Україну на телеекранах у листопаді 2004 року, коли вдягнений у святковий помаранчевий колір натовп заповнив вулиці та площі Києва, вимагаючи справедливих виборів, і таки домігся свого. Помаранчева революція дала спільну назву численним «кольоровим революціям», що прокотилися від Лівану до Сербії та від Грузії до Киргизстану, сколихнувши авторитарні режими. Кольорові революції не змінили пострадянського світу, але залишили по собі тривалі спогади й надію на те, що одного дня все може змінитися. Українці знову з’явилися на телеекранах усього світу в листопаді та грудні 2013 року, коли ще раз заповнили київські вулиці, цього разу на підтримку тісніших зв’язків з Європейським Союзом. У час, коли рівень захоплення Європейським Союзом досяг наднизької позначки серед його членів, готовність українців виходити на вулиці та стояти там при мінусових температурах дні, тижні й місяці здивувала і надихнула громадян Центральної та Східної Європи.
Події в Україні набули неочікуваного та трагічного повороту на початку 2014 року, коли зіткнення між протестувальниками та урядовими військами жорстоко розірвали святкову, схожу на вуличні гуляння атмосферу початку протестів. Просто перед телекамерами міліцейські спецпризначенці та снайпери відкрили вогонь, поранивши та вбивши десятки проєвропейських демонстрантів. Ці зображення шокували світ. Таку ж реакцію викликала і російська анексія Криму в березні 2014 року, а трохи пізніше, тієї ж весни, гібридна воєнна кампанія Москви на Донбасі, на сході України. У липні знищення проросійськими сепаратистами малайзійського літака з майже 300 особами на борту перетворило конфлікт з російсько-українського на справді
