тебе обмаль користі. Одначе ціна мене влаштовує.
– Коли запитуєш про те, скільки я коштую, ти відчуваєш себе більш цінним? – контратакує робот.
– Я б не сказав.
– Тож чому ти постійно нагадуєш мені про те, що я машина? Або що я нічого не вартий? Чи про те, що я не можу вийти за рамки своєї програми?
– Бо ти просто бісиш мене, Зіґфріде.
Я знаю, що він цього не зрозуміє, тому пояснюю:
– Ти зіпсував мій ранок. Моя подруга Соня Лаврова ночувала в мене. Вона гаряча штучка.
Я трішки розповідаю Зіґфріду про Соню, описуючи, як вона йде від мене в обтяжних брюках, як її довге золотисте волосся з темними пасмами звисає до пояса.
– Звучить непогано, – коментує Зіґфрід.
– Можу побитися про це навзаклад. Ставка – твої гайки. Єдина проблема – вона дуже довго прокидається. Поки вона знову розігрілася, мені довелося залишити свій літній котедж біля Моря Таппан і їхати сюди.
– Ти кохаєш її, Робе?
Я її не кохаю, але хочу, щоб Зіґфрід думав, що кохаю. Тому відповідаю:
– Ні.
– Думаю, це чесна відповідь, Робе – схвально говорить робот і додає, вже незадоволеним тоном. – Саме тому ти на мене злишся?
– Не знаю. Напевне, просто кепський настрій.
– Як гадаєш, чому?
Зіґфрід терпляче чекає, тому за кілька секунд я відповідаю:
– Нууу, вчора я продувся в рулетку.
– Більше, аніж можеш собі дозволити?
– Чорт забирай, ні.
Та однаково це дратує. Є й інші причини. Незабаром похолодає. Мій котедж біля Моря Таппан розташований поза Бульбашкою, тому там не посидиш із Сонею за пізнім сніданком на терасі. Але я не хочу ділитися цим із Зіґфрідом, бо він скаже щось суто раціональне на кшталт: «Чому тоді не обідати всередині?», до того ж, доведеться розповідати йому, як я у дитинстві мріяв про те, що в мене буде котедж біля Моря Таппан, де я насолоджуватимуся пізнім сніданком на терасі й милуватимуся краєвидом. Гудзонська загата була побудована, коли мені виповнилося дванадцять. Тоді я часто мріяв про те, що колись стану успішним і житиму як багатій. Байдуже, він вже чув це.
Зіґфрід кашляє.
– Дякую, Робе, – каже він, нагадуючи мені, що час вичерпано. – Ми побачимося наступного тижня?
– Ну як завжди – відповідаю я, осміхаючись. – Як швидко летить час. Узагалі я хотів сьогодні піти трохи раніше.
– Невже?
– В мене ще одне побачення із Сонею, – пояснюю я. – Вона знову ночуватиме в моєму літньому котеджі. Якщо чесно, її терапія мені подобається більше, аніж твоя.
– Це все, що ти цінуєш у взаєминах, Роббі? – запитує робот.
– Тобто секс?
У цьому випадку – ні, але я не хочу розкривати йому всіх подробиць, чому зустрічаюсь із Сонею. Тому відповідаю:
– Вона відрізняється від моїх інших дівчат,
