на нього.
– І що ти збираєшся робити?
– Чекати, – відрізав він. – Нехай вони прийдуть до нас. Вони занепокоєні, можливо, через корабель, але, мабуть, більше через Мула. Вони спробували блеф із губернатором. Це не спрацювало. Ми залишилися незворушними. Тепер наступний, кого вони до нас підішлють, буде представник Другої Фундації, і він запропонує нам якусь угоду.
– А далі?
– А далі ми укладемо цю угоду.
– Сумніваюся.
– Бо ти вважаєш, що це буде подвійна гра стосовно Мула? Не буде.
– Ні, Мул у змозі впоратися з будь-якою подвійною грою, що б ти не вигадав. Але я все одно не згоден.
– Бо не віриш, що ми зможемо вести подвійну гру з Другою Фундацією?
– Мабуть, ні. Але й це не причина.
Ченніс позирнув на предмет у руці напарника і похмуро сказав:
– Хочеш сказати, що причина в цьому.
Прітчер погойдав бластером.
– Ти маєш рацію. Тебе заарештовано.
– За що?
– За зраду Першого Громадянина Союзу. У Ченніса заніміли губи.
– Що відбувається?
– Зрада! Як я вже сказав. А з мого боку – усунення проблеми.
– Ти маєш якісь докази? Якісь факти, припущення, фантазії? Ти з глузду з’їхав?
– Ні. А ти? Думаєш, Мул просто так відправляє шмаркачів із безглуздими й необачними місіями? Мені вже тоді це здалося дивним. Але я згаяв час, бо сумнівався. Чому він відправив тебе? Бо ти постійно скалишся і вдягаєшся у модні ганчірки? Чи тому, що тобі двадцять вісім?
– Мабуть, тому, що мені можна довіряти. Чи логічні причини тебе не цікавлять?
– А, можливо, тому, що тобі не можна довіряти. Що, як виявляється, цілком логічно.
– Ми що тут змагаємось у парадоксах? Чи це якась словесна гра – хто скаже найменше, використавши найбільше слів?
Бластер наблизився, а разом із ним і Прітчер. Він зупинився перед юнаком.
– Встати!
Ченніс неспішно підвівся, і м’язи його живота навіть не напружилися, коли дуло бластера вперлося в нього.
Прітчер сказав:
– Мул хотів знайти Другу Фундацію. Це не вдалося ні йому, ні мені, а оскільки цю таємницю не зміг розгадати жоден із нас, значить, вона добре захована. Тому залишалася ще одна спірна можливість – знайти шукача, який заздалегідь знав, де схованка.
– І це я?
– Мабуть, так. Тоді я ще, звичайно, цього не розумів, але мій розум, хоч він і сповільнений, усе ще працює у правильному напрямку. Як легко ми знайшли «край зірок»! З якою дивовижною точністю ти визначив правильне спрямування лінзи серед нескінченної кількості варіантів! А зробивши це, ми знову ж таки вибираємо правильну точку для спостереження! Ти невиправний дурень! Невже ти настільки мене недооцінював, що навіть не замислився над тим, чи проковтну я таку комбінацію неможливих випадковостей?
– Хочеш сказати, що мені надто
